До 100-річчя від Дня пам'яті Героїв Крут

Автор: bibliograf от 26-01-2018, 09:55, переглянуло: 453

 

ГЕРОЇ КРУТ – ВІЧНО ЖИВІ!

Найбільша любов – життя покласти за друзів…

До 100-річчя від Дня пам'яті Героїв Крут

   29 січня українці вшановують події кінця січня 1918 року, коли юні захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху – бій під Крутами.

Крути – наша гордість і слава,

Там соколи юні у вічність пішли.

На клич молодої держави,

Піднялися вірні сини.

Грудьми у нерівному бої,

Спинили червону орду,

З честю впали герої,

За Україну свою.

Михайло Зельман (Лісовий) «Крути»

   Чи потрібні нашій країні герої? Як відомо: «Хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього». Саме тому ми повинні знати історію. А наша історія вмита кров’ю і сльозами. Однією з найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами, якому в цьому році виповнюється 100 років.

   Бій під Крутами відбувся 16 (29) січня 1918 року недалеко від залізничної станції Крути, що розташована за 130 кілометрів на північний-схід від Києва. Добровольчий студентський курінь Січових Стрільців, що складався із 300 юнаків: студентів Університету Св. Володимира, новоствореного Українського Народного Університету та учнів старших класів української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, відстоюючи право українського народу жити у власній державі, вступили в нерівний бій із більшовицькими військами, чисельність яких налічувала близько 5 тисяч...

   26 січня прийшло повідомлення від загону юнкерів Аверкія Гончаренко з-під Бахмача, що вони негайно потребують допомоги проти наступаючих загонів більшовиків. Переважна більшість студентів не мала ніякої військової підготовки – швидко сформовані дві сотні не мали достатньої амуніції і навіть були погано озброєні. «Вправи офіційно не провадились, а як провадились, то з ініціативи якого-небудь роєвого. І тільки на кілька день перед від’їздом куріня на фронт приділено для муштрових вправ старшин Богданівського полку, але за такий короткий час не багато їх навчили», – свідчив сучасник. Однак для однієї сотні (116 чол.), яку відправили до Бахмача, відрядили потяг, і вже 28 січня 1918 р. вони дісталися від Бахмача до Крут, де було вирішено зайняти оборону.

   Незважаючи на відсутність належного військового вишколу, сповнені патріотичних почуттів студенти й гімназисти не вагались вирушити на порятунок батьківщини. Як згадував інший мемуарист, «треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави».

   У Крутах студентська сотня в складі існуючого вже там загону почала риття окопів вздовж залізничної колії і спорудження земляних укріплень. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів та юнкерів, та 16 кулеметів.

До 100-річчя від Дня пам'яті Героїв Крут

Cхема бою під Крутами. Особливих тактичних ходів немає: кількагодинна перестрілка, маневри артилерії і відступ до своїх ешелонів. Правому крилу було легше – його прикривав насип залізниці на Прилуки. А частина студентів з лівого флангу відступити не встигла.

До 100-річчя від Дня пам'яті Героїв Крут

Супутникова карта місцевості довкола станції Крути. Червона крапка – меморіал Героям Крут, жовта – залізнична станція. Можна порівняти зі схемою зліва. Складів-магазинів уже немає, вузькоколійки на Чернігів і Прилуки теж. Здається, на місці старих залізниць прокладені звичайні дороги.

   Бій розпочався о 12-й годині дня, і, фактично безперервно тривав до пізнього вечора. Юнаки мужньо відбивали атаки ворога, не залишаючи своїх позицій. Протягом п’яти годин українські підрозділи стримували ворожі напади. Проте незабаром, скориставшись величезною перевагою чисельності, наступаючі зламали оборону і почали оточувати українські частини.

   Тим часом, за свідченням очевидців у студентів та юнкерів почали кінчатися набої і скінчилися снаряди для гармати. Наступаючі загони супротивника почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу, – настала небезпека оточення, і юнкери зі студентами почали відхід у напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. Коло станції Бобрик знаходився більший загін під керуванням С. Петлюри, але, отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал, Петлюра рушив на Київ, оскільки на його думку найбільша небезпека була якраз там.

   При відступі одна чота (взвод близько 30 чоловік) Студентської сотні потрапила в полон. Відступаючи у сутінках, хлопці втратили орієнтир і вийшли просто на станцію Крути, вже зайняту більшовиками. Розуміючи безвихідність свого становища, бійці пішли в атаку і були майже всі знищені. Ціною свого життя юні герої зупинили наступ ворога на два дні. 27 юнаків (за іншими свідченнями – 29) із них, які втрапили у полон до червоноармійців, були розстріляні біля приміщення залізничної станції.

   Як свідчили селяни – очевидці страти, учень 2-ї Української гімназії 19-ти річний уродженець Галичини Григорій Пипський заспівав гімн ”Ще не вмерла Україна”, який підхопили й інші полонені.

   За кілька тижнів після бою під Крутами М. Грушевський писав: «Недаремно пролилася кров тисяч українських інтелігентів та молоді, коли вона принесла духовне визволення від найтяжчого і найшкідливішого московського ярма: добровільно прийнятого духовного закріпачення!».

   Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 27 вояків-студентів перевезено до Києва.

   Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження їх кількості ще й досі немає. За свідченням учасників подій, ймовірно вбито було близько 250–300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, що потрапили в полон і були поховані на Аскольдовій могилі в Києві.

Андрій Омельченко, сотник 

Володимир Шульгин 

Лука Дмитренко 

Микола Лизогуб 

Олександр Попович

Андріїв

Микола Божко-Божинський

Ізидор Курик

Олександр Шерстюк

Головощук

Чижів

Кирик

Андрій Соколовський

Микола Коран

Микола Ганькевич

Євген Тарнавський

Гнаткевич

Григорій Пипський

 

До 100-річчя від Дня пам'яті Героїв Крут

Урочисте перепоховання загиблих під Крутами студентів.

Київ, 19 березня 1918 р. 

   На похороні в Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам’яті тридцяти».

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів-українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! –

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, – грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

Павло Тичина, 1918 р. 

   На початку 2012 року на місці дерев’яного хреста на Аскольдовій могилі встановлено справжній пам’ятник крутянцям: виготовлений із дорогого каменя «козацький хрест», у центрі якого висічений тризуб, під яким промовиста і символічна цитата із святого Євангелія від Йоанна – «Найбільша любов – життя покласти за друзів». Хрест встановлений на кошти прихожан церкви Миколая Чудотворця.

   Незважаючи на те, що бій під Крутами не мав визначального воєнного значення, для українського народу він став символом героїзму і жертовності молодого покоління у боротьбі за незалежність України.


Ірина ЖИДКИХ, головний бібліограф

 

 



Категорія: Бібліотека

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований відвідувач.