До 110-річчя від дня народження Василя Барки

Автор: bibliograf от 13-07-2018, 08:51, переглянуло: 158

 

«НЕЗЛАМНИЙ»:

до 110-річчя від дня народження ВАСИЛЯ БАРКИ

До 110-річчя від дня народження Василя Барки
 

Поезія Барки – це суцільний переклад дійсності

на мову серця   


Василь Барка (справжнє ім’я Василь Костянтинович Очерет; 16 липня 1908, с. Солониця, Лубенський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія – 11 квітня 2003, Нью-Йорк, США) – український письменник і перекладач, представник української діаспори у Сполучених Штатах Америки.

   Народився Василь Барка (справжнє ім’я – Василь Очерет) у селі Солониця на Полтавщині. Спочатку хлопець навчався в духовному училищі, згодом – на педагогічних курсах у Лубнах. Із 1927 р. учителював на Донбасі – викладав фізику і математику у шахтарському селищі Сьома Рота (в автобіографії зазначав, що професію обрав помилково, прийнявши за авторитет старших братів). Переслідуваний за викриття зловживань місцевої влади, виїхав на Кубань, вступив на філологічний факультет Краснодарського педагогічного інституту.

   Згодом у 1930 р. у м. Харкові Василь Барка видає книгу поезій «Шляхи». Але «Літературна газета» звинуватила його у виявах «класово ворожого» світогляду, «буржуазному націоналізмі», у спробах відновити релігійний «пережиток капіталізму». Друга книжка Василя Барки «Цехи» виходить 1932 р. у Харкові, вона «ідеологічно правильна», цілком на «виробничі сюжети». Вірші цієї збірки створювалися під враженням спостережень на заводі «Красноліт», де письменник був у «творчому відрядженні». У цей час Василь Барка одружується з дівчиною-адигейкою. Писати на замовлення поет облишив, тому обирає «добровільне поетичне мовчання», але продовжує творити «для себе». Але, на жаль, всі ці твори загинули під час війни.

До 110-річчя від дня народження Василя Барки

   Василь Барка вступає до аспірантури на українське відділення, але через постійний тиск він змушений був перевестися до відділу історії середньовічних західноєвропейських літератур Московського педінституту. Одночасно з навчанням в аспірантурі український поет працює в Краснодарському художньому музеї науковим співробітником. Але і там пильні ідеологічні наглядачі добачили «контрреволюційність» в оформленні експозиції (використав твори митців релігійної тематики). За це Василя Барку віддано під суд. Врятувався поет випадково через зміну настроїв у Кремлі. Пізніше Барка-науковець почав читати курс лекцій з історії західноєвропейських літератур у Краснодарі. У березні 1940 р. захистив кандидатську дисертацію «Про стиль «Божественної комедії» Данте».

   1941-го пішов на фронт добровольцем, двічі поранений, опинився в окупації. 1943 р. Василя вивезли до Німеччини як «остарбайтера». Війна назавжди розлучає Василя Барку з сім’єю. У важкому зимовому переході поет писав вірші, та більшість з них загубилися. У цьому ж році письменник обрав собі псевдонім, дивлячись на барки, які розвантажував, і порівнюючи себе з ними («тягнуться по річці туди-сюди, несучи на собі те, що людям потрібно»). Зміною прізвище на псевдонім намагався захистити свою родину від переслідувань.

   По закінченню війни вирішив порвати з комуністичним режимом і життям в СРСР. Завдяки Богдану Кравціву отримав посаду коректора у видавництві «Голос» у Берліні. Упродовж 1946–1947 рр. видав збірки ліричних віршів «Апостоли» й «Білий світ». У 1950 р. за офіційним дозволом Василь Барка переїхав до Америки, де працював над історією української літератури.

   У 1932–1933 рр. на Кубані 24-річний Василь перебував на межі голодної смерті. Тоді ж він їздив на Полтавщину до рідних і бачив там страшні картини голодної смерті. Під тягарем пережитого письменник протягом наступних 25 років записував різні життєві історії про голод в Україні. У США Василеві Барці вдруге довелося пережити голодні муки. Письменник згадував, що це голодування поновило гостроту відчуттів та підштовхнуло до написання давно задуманого роману: «Знаєте, навіть якщо спричиниться одна якась іскра, розпалить вогонь у пам’яті, що був у душевних ранах… Може, без цієї пережитої голодівки я б не зміг відновити тих фібрів, тих відтінків почування, тих безодняних, найгірших у людській істоті, де вже на межі квінсесте».

   Паризький часопис «Ле Монд» назвав роман Василя Барки «Жовтий князь» «найкращим твором у повоєнній Європі на одну з найважчих тем». «Ноги пухли. І я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, там, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу... І, може, тому, що я це зазнав, тому мені пощастило в «Жовтому князі» відновити ту психологічну глибинність цієї голодової смерті».

   За романом «Жовтий князь» О. Янчук створив фільм «Голод-33». Український інститут національної пам’яті в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні у листопаді 2016 р. вніс його ім’я до проекту «Незламні», як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932–1933 рр. та змогли реалізувати себе.

   Автор книги «Портрет» стверджує, що «в Україні видають повільною чергою твори одного із найбільших українських поетів модерністів XX ст. – Василя Барки».

До 110-річчя від дня народження Василя Барки

   Поезія Василя Барки – це віддзеркалення його глибокої християнської релігійності і етики, це мова його серця. Тому й основні прикмети його характеру – це незвичайна доброта і скромність, гуманність і побожність, толерантність і пошанування думки другої людини, беззастережне визнання вчення Біблії.

   Поезія Василя Барки, із погляду звичайного читача – це мережаний килим, часто незбагненного візерунку, це гаптовані рушники, ткані різнокольоровими нитками-словами. Озвучення, музичне оформлення, мелодійність і чистота вислову, композиція новотворів, як наслідок творчого процесу, власна інтерпретація мови народу – це складові компоненти поезії Барки. В післямові до збірки поезій «Білий світ» мовиться: «Поезія Барки – це суцільний переклад дійсності на мову серця». І далі: «В поезію Барки треба вчитатися і головне – вчутися, і тоді ми побачимо світ його очима, і станемо від цього напевно душевно багатші, змістовніші, глибші, світліші». Бути в товаристві В. Барки – це була велика приємність. Його різнобічні знання всього, чим багате людство, не мали меж. А тому кожна розмова з ним ушляхетнювала людину.

   Василь Барка останні три роки хворів, втративши сили з надмірної праці. Самітній, в старечому домі, серед чужого оточення помер, як нуждар і каліка. Він любив оселю «Верховина», власність Українського Братського Союзу, де серед гірської природи прожив 32 роки, де написав більшість своїх творів.

Ірина Жидких, головний бібліограф

 

До 110-річчя від дня народження Василя Барки

https://www.youtube.com/watch?v=B6tGDX1vZ9c

Марко Роберт Стех «Очима Культури» № 53. Тема: поет і письменник Василь Барка



Категорія: Бібліотека

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований відвідувач.