«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»

Автор: Intercom от 24-07-2018, 10:22, переглянуло: 174

 

Віртуальна виставка

 

«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»

до 1030-річчя прийняття християнства в Україні-Русі

 

   До свята 1030-річчя прийняття християнства в Україні-Русі у виставковому залі ФБ ХНАУ працює книжкова виставка «Хрещення Київської Русі». Віртуальну виставку цього року ми вирішили присвятити людині, завдяки якій саме й відбувалося Хрещення України-Русі – київському князю Володимиру Святославовичу.

«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»

   Великий, Хреститель, Святий, Красне Сонечко – якими тільки епітетами не нагороджували молодшого Святославовича сучасники, нащадки та історики. Дійсно, стільки реформ та зрушень відбулося за період князювання Володимира, що лишити його без прізвиська історія не змогла.

   Володимир Великий – київський князь (980–1015), син Святослава Ігоревича і Малуші, рабині-ключниці княгині Ольги (за іншою версією, Малуша була дочкою древлянського князя Мала (академік А. Шахматов, історик Д. Прозоровський)). У юному віці батько посадив Володимира намісником Новгорода Великого (970). Але правив замість князенка його дядько Добриня. Коли між синами Святослава почалася боротьба за владу на Русі (977) і старший Ярополк убив молодшого Олега, Володимир зібрав «за морем» (у Скандинавії) норманську дружину і пішов війною на Ярополка. Зраджений воєводою Блудом Ярополк загинув, а Володимир став князем. Літописець назвав його одноосібним правителем руської землі.

   Сівши на престол, Володимир, насамперед, вирішив позбутися варязьких найманців, за допомогою яких захопив стольний град. Варяги поводилися зухвало й зажадали від Володимира накласти на киян контрибуцію на їхню користь – по 2 гривні з людини. Але Володимир зумів направити варягів на Візантію, де вони вступили в найману гвардію імператорів, і лише невелику частину залишив у складі своєї дружини. У внутрішній і зовнішній політиці князь спирався на дружину, що складалася переважно з русів. Літописи зображують Володимира Святославича зразковим дружинним князем: «Володимир бо любив дружину і з нею радився про устрій землі, і про порядки землі, і про війни».

   Свою державну діяльність новий князь, як і його попередники, почав із приєднання до Києва східнослов'янських союзів племен, які або не ввійшли до складу держави, або відпали у зв'язку зі смертю попереднього київського князя. Першим військовим заходом Володимира був похід 981 р. проти хорватів і дулібів, яких тоді остаточно увели до складу Київської Русі. Далі були придушені повстання в'ятичів (982) і радимичів (984); до складу руської держави увійшли Закарпатська Русь і Тьмутаракань. За часів правління Володимира всі основні східнослов'янські союзи племен були інкорпоровані до складу держави. Процес утворення Київської Русі практично завершився. Кордони держави загалом збігалися з етнічними межами східнослов'янської етнокультурної спільності. На сході Київська Русь досягла межиріччя Оки і Волги, на заході – Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на півночі – Чудського, Ладозького та Онезького озер, на півдні Дону, Росі, Сули і Південного Бугу.

   Видатний політик і адміністратор, Володимир здійснив серію реформ: адміністративну, військову, оборонну, судову, релігійну (у два етапи).

   У період проведення адміністративної реформи (близько 988 р.) Володимир:

     - роздав землі в управління 12 синам-намісникам;

     - ліквідував владу племінних князів;

     - зміцнив центральну владу київського князя, що одержав статус «єдинодержця» чи «великого київського князя»; 

     - розподілив державу на окремі землі-уділи навколо великих міст.

   Так була створена централізована система управління державою. Для усунення конфліктів, зближення з місцевою адміністрацією, боярами князь влаштовував у Києві «Володимирові бенкети». На них проводилися консультації щодо важливих державних справ.

   Військова реформа замінила племінну організацію війська на феодальну за право володіти земельною власністю.

   Оборонна реформа передбачала широке будівництво фортець навколо Києва, що стали опорними пунктами в боротьбі з печенігами.

   Суть судової реформи: князь прагнув розділити єпископський і міський суди, виробивши закон, що регулював відносини в суспільстві на основі звичаєвого права («Статут земляний»).

   Під час князювання Володимира здійснювалося карбування нових золотих і срібних монет.

   Серед реформ найбільшу роль відіграла релігійна. Спочатку Володимир здійснив реформу язичницьких вірувань (980), але вона не мала позитивних наслідків.

   Новим етапом реформування була велика рада про обрання віри князем і дружиною. Після довгих вагань князь віддав перевагу православ'ю, що нібито вразило його своїми пишними обрядами («Повість врем'яних літ»). Але всі відомі історики СНД вибір Володимиром християнства ставлять у залежність від конкретних політичних та економічних потреб того часу.

«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»

   Переваги православного християнства були такі:

   1. Порівняно з ісламом християнська релігія мала більш витончені способи вираження духовного, суспільного і політичного життя слов'янського народу.

   2. Згідно з візантійською моделлю християнства, прийнятою на Русі, світська влада переважала над релігійною.

   3. Ознайомлення людей із християнським віровченням здійснювалося рідною мовою.

«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»

   Слідом за столицею Володимир увів християнство і в інших містах Русі. Наприкінці Хрещатика у Києві височіє Володимирська гірка. На ній  стоїть пам'ятник – бронзовий Володимир із хрестом у руках дивиться на Дніпро (автори монумента – скульптори В.І.Демут-Малиновський і П.К.Клодт, архітектор К.А.Тон, 1853 р.).

«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»

   Прийняття християнства як державної релігії мало величезний вплив на подальший розвиток Русі:

   - воно зміцнило центральну владу князя;

   - стало єдиним світоглядом і єдиною ідеологією для різноплемінного населення держави;

   - дало можливість Київській Русі увійти як рівній у коло найбільших держав Європи, активізувати політичні, економічні, військові, культурні зв'язки з ними;

   - сприяло бурхливому розвитку торгівлі, кам'яного будівництва, культурним зв'язкам із християнським світом;

   - християнство принесло нову мораль і культуру.

   Однак, слід зазначити, що християнізація в Європі та на Русі просувалася з великими труднощами, переборюючи осередки опору (сакси, чехи, поляки, угорці, руси Х-ХІ ст.).

  Піклувався Володимир про Руську державу і про свій народ. Будь-хто міг прийти на князівський двір, до князівського столу – такими були старовинні звичаї слов'ян: нагодувати голодного, дати притулок мандрівнику.

   Про часи князювання Володимира Святославича народ склав багато билин, легенд, згадують його у піснях та казках.

«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»

   Володимир піклувався про охорону державних кордонів, давши відсіч агресивним балтійським племенам ятвягів і волзьким тюркам-булгарам. Провідне місце в міжнародній політиці Русі займали, як і раніше, відносини з Візантією. Князь допоміг імператору Василю вгамувати бунтівну знать. У подяку за це і розраховуючи на допомогу в майбутньому, Василь видав за Володимира сестру – принцесу Ганну.

   За правління Володимира Святославича київська держава досягла кульмінації у своєму розвитку, стала найбільшою європейською державою, яка істотно впливала на міжнародні відносини, що Володимир прагнув зміцнити за допомогою шлюбів своїх дітей із представниками королівських династій окремих європейських країн. Приміром, Ярослав був одружений із дочкою шведського короля Олафа, Святополк – із дочкою польського короля Болеслава Хороброго, одна з його дочок стала дружиною угорського короля, друга – польського, третя – чеського.

   В останні роки X ст. Володимир зосередив зусилля на боротьбі з кочівниками-печенігами, що загрожували Русі з півдня.

У літописі збереглися свідчення лише про деякі походи князя.

   992 р. відбулося велике нашестя печенігів на Переяславську землю. Руські війська виступили назустріч ворогам. Відбулася битва на ріці Трубеж, у якій печеніги були розбиті. На місці битви, згідно з легендою, Володимир побудував фортецю і назвав її Переяславом, тому що тут руські воїни «переяли славу» від печенігів.

   Літопис мовчить про останні 15 років життя князя. Але із зарубіжних джерел відомо, що Ганна померла у 1011 р., і князь одружився з німецькою принцесою. Наприкінці життя проти Володимира повстали сини: прийомний Святополк і рідний Ярослав. Під час підготовки походу на Новгород проти Ярослава Володимир раптово помер (15.07.1015 р.) Князя поховали в побудованій ним Десятинній церкві.

Володимир був видатним державним діячем і полководцем, головним засновником київської держави. Після смерті він був канонізований церквою й дістав ім'я «Святий», а в народі його прозвали Красним Сонечком.

   За думкою М.С. Грушевського: «Часи Володимира Святого, чи Великого були кульмінаційною точкою процесу будови, завершенням … процесу давньої Руської, Київської держави». Значення його особистості полягає ще й у тім, що своєю діяльністю він ніби поєднав дві епохи: родоплеменну і ранньофеодальну. Саме Володимир прилучив Русь до європейського політичного і культурного життя, зробивши її невід'ємною частиною процесу формування тодішньої цивілізації

   Представляємо вашій увазі деякі джерела про життя та діяльність Володимира Великого, які зберігаються у секторі рідкісних і цінних видань (читальний зал № 4) у колекції «Україніка».

«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»

   Володимир (980–1015) // Аркас М.М. Історія України-Русі / М.М. Аркас. – 3-тє факс. вид. – Київ : Вища шк., 1993. – С. 31–40. 

«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»
   Володимир // Видатні постаті в історії України (ІХ–ХІХ ст.) : короткі біогр. нариси, іст. та худож. портр. : довід. вид. – Київ : Вища шк., 2002. – С. 25–28.
«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»

   Володимир «Красне Сонечко» // Котляр М.Ф. Історія в життєписах : пер. з рос. / М.Ф. Котляр, В.А. Смолій. – Київ : Час, 1994. – С. 76–92.

«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»
   Грицак П. Володимир І Великий / П. Грицак // Енциклопедія українознавства. – Київ, 1993. – Т. 1. – С. 311–312.
«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»

   Грушевський М.С. Закінченнє будови Руської держави: часи Володимира Вел. // Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Київ : Наук. думка, 1991. – Т. 1. – С. 478–538.

«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»
   Костомарів, Микола. Князь Володимир Сьвятий // Костомарів М. Історія України в житєписях визначнїйших єї дїячів / М. Костомарів ; пер. О. Барвінського. – Репринт. відтворення вид. 1918 р. – Київ : Україна, 1991. – С. 3–8.
«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»

   Костомаров М. Князь Володимир Святий // Костомаров М. Галерея портретів : біогр. нариси / М. Костомаров ; пер. з рос. М. Ілляш. – Київ : Веселка, 1993. – С. 11–15.

«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»

   Котляр М. Володимир Святославович / М. Котляр // Історія України в особах ІХ–ХVІІІ ст. – Київ : Україна, 1993. – С. 46–54.
   Ольхіна Н. Історичні портрети / Н. Ольхіна, Л. Непран, І. Рибак // Історія України. – 2003. – № 29–32. – Портрет 5 : Володимир Великий – хреститель Київської Русі (955–1015). – С. 19–21.

«Володимир Великий – хреститель Київської Русі»

   Щудря М. Володимир-Василій Святославович Великий // Щудря М. Сто великих українців: літопис нашої державності в іменах. – Українська культура. – 1999. – № 1. – С. 11.

Запрошуємо до ознайомлення! 

Завідувач сектору рідкісних і цінних видань О.Д. Кандаурова

Завідувач довідково-бібліографічного відділу О.І. Артюхова



Категорія: Бібліотека

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований відвідувач.