Пам'яті вченого-агрогрунтознавця, професора Д.Г. Тихоненка

Автор: bibliograf от 12-02-2019, 12:05, переглянуло: 228

 

ПАМ’ЯТІ Д.Г. ТИХОНЕНКА

Пам'яті вченого-агрогрунтознавця, професора Д.Г. Тихоненка

   29 січня на 82-му році пішов із життя Дмитро Григорович Тихоненко, доктор с.-г. наук, професор, відомий вчений і педагог у галузі ґрунтознавства, засновник еволюційно-біохімічної школи в ґрунтознавстві, історик науки, академік Української екологічної академії наук (УЕАН), академік Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності (МАНЕБ), лауреат Золотої медалі ім. В.В. Докучаєва АН СРСР 1983 р., професор кафедри ґрунтознавства Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва. Його ім’я занесене до авторитетних видань «Хто є хто в Україні» (2007), «Науковці України – еліта держави» (2017).

   Д.Г. Тихоненко був автором близько 290 наукових праць з ґрунтознавства, серед яких понад 28 підручників і посібників, зокрема «Ґрунтознавство», «Картографія ґрунтів», «Лабораторний практикум з ґрунтознавства», «Геологія з основами мінералогії» тощо.

    На благодатних чорноземах Харківщини зростали не лише наукові сходи, а й паростки поетичного слова. Хистом до творчості, зокрема поезії, нагородила доля й Д.Г. Тихоненка. До останніх днів життя Дмитра Григоровича не залишала поетична муза. Уперше публікуємо вірші, написані нещодавно.

Пам'яті вченого-агрогрунтознавця, професора Д.Г. Тихоненка

 ХАТИ ПІД СОЛОМОЮ


Обійму тебе, село моє,

Найпрекрасніше моє,

Де ще хати під соломою

І солдатські вдови є.

 

Сам уже з літами сивими,

В молодім строю дідів

Я співучими й красивими

Пам’ятаю їх усіх,

 

Що везли пісні підводою

В степ широкий на жнива.

Ми ж на тік носили воду їм –

Босонога пацанва.

 

Запашними паляницями

Пригощали нас вони,

А зав’яли молодицями

Вдови клятої війни.

 

Пошануй хоч ти село моє

Мучениць в своїм роду.

Я ж тим хатам під соломою

Уклонитися прийду.


Пам'яті вченого-агрогрунтознавця, професора Д.Г. Тихоненка

 

ПРАДІДІВСЬКА ЗЕМЛЯ


Як стає від знегод і безладдя погано,

Хліб і сіль я кладу у заплічний мішок,

Не сідаю в авто, а своїми рушаю ногами,

В придонецькі краї, звідки рід мій пішов.

 

Там усе дороге: чебрецеві поляни,

Переліски у вибалках, степ без кінця…

Там синіє здаля сивий батько Крем’янець

І його підперезує стрічка Дінця.

 

Я зніму черевики, щоб ноги спочили,

І відчую землі материнське тепло,

Знов пройду по стежках, де дитинство ходило,

Постою у місцях, де воно відцвіло.

 

А коли у дорозі застане безжальна,

Вже незвична мені полуднева жара,

Віковічні дуби зашумлять привітально

І запросять зайти в їхню тінь звіддаля.

 

Буду їсти куліш, зготувавши власноруч,

Щойно знятий з вогню і пропахлий димком,

А тюльпан польовий, що цвіте зовсім поруч,

За компанію схилиться теж над моїм казанком.

 

Заночую в степу, як мій дід біля шляху,

Коли пас він вночі круторогих волів,

Будуть зорі й супутники в небі кружляти,

І до ранку дзвенітимуть, наче джмелі.

 

Я прокинусь, як схід зарум’яниться густо

І засяють зарощені трави й кущі,

Прадідівська земля своїм духом могутнім,

Легко зніме утому з моєї душі.

 

А як буду вмиватись з якогось джерельця,

Що, як я, свій початок бере в цій землі,

То відчую синівським схвильованим серцем,

Ми без неї обоє слабкі і малі. 


   Світла пам’ять про Дмитра Григоровича Тихоненка назавжди залишиться

у серцях рідних, близьких, друзів, колег і студентів різних років.

 

Пам'яті вченого-агрогрунтознавця, професора Д.Г. Тихоненка

 



Категорія: Бібліотека

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований відвідувач.