УВІЧНЕННЯ ПАМ’ЯТІ АКСЕЛЯ БАКУНЦА
 |
 |
25 травня в ХНАУ ім. В.В. Докучаєва відбулася урочиста зустріч біля пам’ятного знаку видатному вірменському письменнику-прозаїку Акселю Бакунцу (1899–1937). Рівно рік тому за ініціативи релігійної громади Вірменської Апостольської Православної Церкви «Сурб Арутюн» і родичів письменника в холі корпусу № 2 було відкрито меморіальну дошку, присвячену 120-річчю від дня народження Акселя Бакунца (справжнє ім’я – Тевосян Олександр Степанович).
 |
 |
Місце встановлення меморіальної дошки Акселю Бакунцу вибрано не випадково, адже саме в ХНАУ ім. В.В. Докучаєва вірменський письменник у 1923 р. здобув вищу освіту, ставши згодом головним агрономом Зангезурського регіону на південному сході Вірменії. Із цього часу почалася літературна діяльність А. Бакунца – він виступав зі статтями на сільськогосподарські теми, публікував оповідання та нариси.
На початку 1937 р. заарештований, репресований за сталінськими списками і розстріляний за звинуваченням в антирадянській діяльності. У 1955 р. посмертно реабілітований за відсутністю складу злочину.
Аксель Бакунц – письменник, кіносценарист, людина з активною громадянською позицією, яка прагнула до розквіту своєї держави, працювала і жила заради прийдешніх поколінь, заслуговує на те, аби вони пам’ятали про нього.
Найпопулярніші твори: «Альпійська фіалка» (присвячена Арпенік Чаренц, першій дружині Єгіше Чаренця), «Лар-Маркар», «Лист до російського царя», «Кіорес» (1935). Аксель Бакунц також був кіносценаристом («Зангезур» та ін.). Колекція коротких історій 1927 р. «Мтнадзор» була опублікована англійською під назвою «The Dark Valley» у 2009 р. Також у Акселя Бакунца залишилося декілька романів, які автор не встиг завершити – «Хачатур Абовян», «Кармракар» (опубліковано кілька глав).
У фонді Фундаментальної бібліотеки ХНАУ є новела Акселя Бакунца «Сумерки провинции» (1932), яка ввійшла до «Бібліотеки Всесвітньої Літератури» (БВЛ). Цитата з новели:
«Есть удивительные улицы, где вытянулись стены с низкими дверцами, вдоль которых протекают журчащие ручейки. Здесь темнеет рано, мрак гуще, чем на соседних улицах, оживленных и пылающих огнями даже в ночные часы. Нам случалось видеть старые улицы, где на каждом шагу что-нибудь привлекало наше праздное любопытство. У одного из домов с плоской крышей весь фасад украшен разноцветными кирпичами, в симметрии которых чувствуется какой-то тайный смысл. Другой дом имеет сказочный балкон с голубыми перилами. Чудится, что вот-вот отворится низкая дверца, покажется девушка с миндалевидными глазами и исчезнет снова, как мечта. Вот землянка, которая не имеет снаружи окна, и в серой стене ее не видно двери. Она напоминает заброшенную давильню в пожелтевшем саду, где уже нет плодов и откуда не слышно песен. Однако из нее доносится детский плач и слышится покачивание деревянной люльки. Если заглянете внутрь, то увидите мать, склонившуюся над колыбелью; полузабытая песня перенесет вас в детство. Вот другая улица, посреди нее бежит маленькая речка; балконы расположенных здесь домов нависают над самой водой. Между домами — мостики, во время весеннего половодья их поднимают выше. Как сладко спать в свежие ночи на этих балконах, слышать шум воды и чувствовать прохладу, которая по руслу спускается с гор. Особенно если балкон затенен персиковым деревом и сквозь ветви видны купающиеся в реке звезды и если на другом берегу реки, за глиняной стеной, спит девушка, как серна на лесной поляне…».
 |
 |
Відкриття меморіальної дошки, присвяченої вірменському письменнику Акселю Бакунцу – це символ єднання двох народів, шанобливе ставлення до особистості. Це ще один привід замислитися над сторінками спільної і складної історії, повернутися подумки до кривавих подій того часу, щоб не дати їм шансу відбутися у майбутньому.
Ірина Жидких, головний бібліограф
 |
 |
