Екскурсія по мальовничій Полтавщині

Автор: Lubov от 21-05-2014, 13:42, переглянуло: 2057

 

   Студенти, аспіранти та викладачі факультетів агрохімії та ґрунтознавства, менеджменту та економіки підприємств, агрономічного, захисту рослин відвідали Полтавщину. Нас ознайомили з мальовничими місцями, овіяними епохою століть, побачили історичний символ Диканьки: Тріумфальні ворота, Миколаївську церкву з усипальницею Кочубеїв, Бузковий гай, Кочубеївські дуби; столицю українського гончарства – Опішню; Музей українського весілля з обрядом, що знаходиться у с. Великі Будища. Незважаючи на спекотну погоду, після екскурсії наш дружній колектив залишився задоволений відвідинами Полтавського краю.

   Диканщина – це розмаїтий світ зі своїми турботами й радощами, оповитий легендами і переказами. Тут переплітається реальне з неймовірним, минуле – із сучасним. Здається, Диканьку знають усі. Вона мальовнича, багата на пам'ятні місця, з якими пов'язано чимало визначних історичних подій, славиться місцевим колоритом і самобутніми традиціями, стародавніми пам'ятниками культури та природи.

Походження назви Диканька пов'язане з оточуючими цю місцевість давніми густими лісами, які надавали їй дикого вигляду.  Існує також версія, що назва походить від прізвищ перших поселенців краю – Дикань, Дикий, які зустрічаються тут понині.

   З 1660 року Диканька входила до складу Великобудищанської сотні Полтавського козацького полку. За універсалом гетьмана Івана Самойловича від 1687 року село належало генеральному судді Запорізького війська В.Л. Кочубею – внукові вихідця з Кримської Орди Андрія Кучук-бея, що прийняв православну віру, поселившись на вільних землях над Дніпром. Тоді В.Л. Кочубею відійшли навколишні ліси, одним з яких на південно-східній околиці села володів чернігівський архієпископ Лазар Баранович. З його благословення ще в 70-х роках XVII ст. у лісі було збудовано дерев'яну церкву для перебуваючих у цьому місці монахів – архієпських служителів з чудотворною іконою Миколи-угодника, збереженою до наших днів.

   Тріумфальні ворота стали історичним символом Диканьки, її неповторною прикрасою. 3 серпня 1820 року як парадний в'їзд до садиби Кочубеїв було відкрито Тріумфальні ворота, споруджені в пам'ять приїзду до Диканьки імператора Олександра I. Це єдиний в Україні пам'ятник культури, що увінчує тріумф перемоги у Вітчизняній війні 1812 року з французами.

   Миколаївська церква – родовий храм-усипальниця родини Кочубеїв. Як свідчать перекази, ще раніше тут стояла ветха церква, зведена Леонтієм Кочубеєм – батьком страченого Василя Кочубея, спорудження якої знаменувала поява на лісовій галявині ікони Святителя Миколи. Перед цим образом молилася про здоров'я майбутнього сина мати Миколи Гоголя.

   Ніде в світі немає такої, як у Диканьці, Бузкової ями. Закладений В.П. Кочубеєм у 20-х роках XIX ст. в кар'єрі глибиною до 5 метрів, де добувалася глина для цегельного заводу, Бузковий гай площею 2 га з часом став унікальною пам'яткою садово-паркового мистецтва. І досі живе в народі пов'язана з цим гаєм історія. З усієї Європи сюди звезли найкращі сорти. Квітами Кочубей хотів зцілити свою доньку Ганну, яка страждала від хвороби легень. До бузкового гаю ведуть 28 сходинок. Деякі кущі переплітаються, утворюючи бузковий купол.

  Славляться оспівані О.С. Пушкіним у поемі Полтава вікопомні Кочубеївські дуби, що стоять неподалік у Миколавському лісі на старовинному Полтавському шляху. Хто не пам'ятає ці рядки:

Цветёт в Диканьке древний ряд

Дубов, друзьями насаждённых,

Они о праотцах казнённых

Доныне внукам говорят…

   Кочубеївські дуби – пам'ятка природи вікових дерев. Це 4 велетні (один стоїть окремо, неподалік лісницва) віком близько 800 років, що залишились від дубової алеї, яка прикрашала в'їзд до першої садиби Кочубеїв. За легендою, біля одного з велетенських дубів, що не зберігся, юна Марія (Мотря) Кочубей зустрічалася з гетьманом України Іваном Мазепою. Цей дуб так і називається в народі: дуб Марії або дуб Мазепи. Як свідчить народне повір'я, притиснувшись до могутнього дерева, можна й собі перейняти його здоров'я, міць та довголіття. Збережені століттям кремезні розлогі велетні – німі свідки славної історії стали символом сили і природної краси диканського краю.

   1831 року наш земляк М.В. Гоголь видав у Петербурзі свої невмирущі «Вечори на хуторі біля Диканьки», що дали йому крила для творчого злету і визначили подальші успіхи в творчості класика світової літератури.

   Опішня — старовинне козацьке містечко на березі Ворскли в Зіньківському районі Полтавської області (поблизу Диканьки) — один із найвідоміших центрів культурної самобутності українців, всесвітньо відома столиця українського гончарства. Державний музей-заповідник українського гончарства з великим зібранням книг з гончарства. У музеї просто неба представлена прекрасна ексклюзивна колекція авторських робіт з кераміки. Усім відвідувачам у вигляді бонуса до вхідного квитка дають глиняну свистульку.

   Єдиний в Україні Музей українського весілля діє у с. Великі Будища Диканського району на Полтавщині. Серед експонатів музею – українське весільне вбрання й інші атрибути дійства, а також музика і тексти обрядових пісень. Найдавніший експонат – вишитий рушник рідкісної краси, датований 1917 роком. Учасники нашого колективу взяли участь у постановці українського весільного обряду, що дійшов до нас із глибин XVII століття.

   Подяка дівчатам із кафедри екології, що організували екскурсійну поїздку на Полтавщину. Чимало співробітників з різних факультетів були з сім’ями (Станкевичі, Шелудьки, Тітови,  Панкови, Літвінови), магістр із Сірії факультету агрохімії та ґрунтознавства – Мішреф Радван Бахао, студенти-екологи з Туркменістану та Азербайджану.


Фото з екскурсії можна подивитись в розділі Фотогалерея



Категорія: Новини, Виховна діяльність, Студентське самоврядування

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований відвідувач.