НАЗУСТРІЧ 200-РІЧЧЮ ХНАУ ім. В.В. ДОКУЧАЄВА – КАФЕДРА РОСЛИННИЦТВА

Автор: Dasha от 6-10-2015, 10:09, переглянуло: 928

 

Маловідомі факти з біографії видатних учених, які очолювали 

 кафедру рослинництва

 

Як самостійний науковий і навчально-методичний підрозділ вищої школи кафедра рослинництва відома з 1891 р. 

 

         Керівництво кафедрою здійснювали:

    • професор П.В. Будрін (1891-1905);
    • професор Т.В. Локоть (1905- 1919);
    • професор М.П. Солоненко (1919-1922);
    •  професор М.М. Кулєшов (1922-1926);
    •  професор С.Й. Воробйов (1927-1941);
    • професор Л.М. Делоне (1942-1944);
    • доцент Г.В. Пилипець (1944-1945);
    • академік М.М. Кулєшов (1945-1968);
    • професор Г.В. Пилипець (1968-1975);
    • професор В.С. Цибулько (1976-1980);
    • професор М.А. Бобро (1980-до сьогодні). 

   За майже 125-річний період на чолі кафедри рослинництва змінилося вісім завідувачів, причому двоє з них М.М. Кулєшов і Г.В. Пилипець були керівниками двічі у різні роки. Про них, а також про першого завідувача кафедри П.В. Будріна є багато інформації в історичних нарисах і статтях. Проте надруковано мало фактів про життя, науково-педагогічну і громадську діяльність інших завідувачів кафедри, а саме другого – Т.В. Локтя (1905-1919 рр.) , третього – М.П. Солоненка (1919-1922), п’ятого – С.О. Воробйова (1927-1941) і шостого – Л.М. Делоне (1942-1944 рр.).

 

 

Локоть Тимофій Васильович (1869-1942)

 

 

  Локоть Тимофій Васильович  – агроном, селекціонер,  публіцист, громадський діяч,  професор Ново-Олександрійського  інституту сільського господарства та лісівництва.

  Народився 19 (31) січня в м. Борзна Чернігівської губернії в селянській козацькій родині. Здобув вищу освіту на природничому відділення Київського університету св. Володимира і в Московському сільськогосподарському інституті, навчався за кордоном.  Отримав ступінь магістра сільського господарства. Згодом він став відомим селекціонером, доктором агрономії і професором, завідувачем кафедри спеціального землеробства (рослинництва) Ново-Олександрійського інституту сільського господарства та лісівництва. Після початку Першої світової війни викладав також у Київському політехнічному інституті.

   Професору Т.В. Локтю належить ціла низка наукових і навчальних робіт із природознавства, спеціального землеробства, законодавства, народної освіти і навіть питань статевої етики. Серед них слід назвати: «Усвоение минеральных веществ растениями», «Основы частного земледелия: история, теория и техника селекции сельскохозяйственных растений, их состав, корневая система и минеральное питание; культурно-исторические и социально-экономические факторы развития сельскохозяйственной культуры», «Сельскохозяйственное законоведение: землеустройство, переселение и т.д.». 

  Він також брав участь у суспільному житті, будучи гласним Чернігівського земства. Займався  публіцистикою, виступав за муніципалізацію земель. Був членом Спілки звільнення, відтак  близьким до меншовиків. У 1906 р. обраний членом

І Державної думи від Чернігівської губернії. У партії трудовиків займав посаду секретаря бюджетної комісії. Після розпуску думи підписав  «Виборгське звернення», за що його засудили до трьох місяців в`язниці. Пізніше перейшов на монархічні та націоналістичні погляди, ратував за повернення монархії і вважав Росію лише для росіян.

   У серпні 1917 р. брав участь в Державній нараді в Москві.  Ідей ні лютневої, ні жовтневої  революцій не прийняв. У 1920 р. після Громадянської війни емігрував  до Сербії, де працював професором агрономічного факультету Белградського університету. Був членом постійного бюро Російської парламентської групи. У 1921 р. взяв участь у роботі Всезарубіжного  церковного собору у Стремських Карловицях. Після виходу у відставку мешкав у м. Земун.

     Помер 25 липня 1942 р., похований на Новому цвинтарі в Белграді.


Соломенко М.П.


НАЗУСТРІЧ 200-РІЧЧЮ ХНАУ ім. В.В. ДОКУЧАЄВА – КАФЕДРА РОСЛИННИЦТВА

Солоненко М.П.

  М.П. Солоненко тривалий час працював асистентом на кафедрі спеціального землеробства Ново-Олександрійського інституту сільського господарства та лісівництва під керівництвом  професорів П.В. Будріна і Т.В. Локтя. Після того, як восени 1919 р. дирекція і більшість професури інституту покинули Харків разом із відступаючими військами Денікіна, М.П. Солоненка призначили завідувачем кафедри, яку він очолював протягом трьох років. Більш детальної інформації про життя і науково-педагогічну діяльність М.П. Солоненка поки що не виявлено.

     Воробйов Семен Осипович (1886-1942) – доктор сільськогосподарських наук, професор, агроном-рослинник.

  Народився  24 квітня 1886 р. в Балашовському повіті Саратовської губернії. У 1909-1913 рр. здобував вищу освіту на сільськогосподарському відділенні  Київського політехнічного інституту Олександра ІІ. Після закінчення інституту на три роки обирається професорським стипендіатом, працюючи асистентом професора  П.Р. Сльозкіна. Одночасно з 1913 по 1915 рр. був директором Вольського дослідного поля (м. Вольськ Саратовської губернії). У 1916-1917 рр. працює викладачем  Київського комерційного училища.

   26 липня 1917 р. С.О. Воробйов обраний Харківським губернським земством управляючим сільськогосподарським училищем (с. Дергачі), а  з 24 листопада 1918 р. – його викладачем, де також виконував обов`язки  директора з навчальної частини з січня 1919 по березень 1920 рр. У листопаді 1920 р. він затверджується професором курсу спеціального землеробства Харківського зоотехнічного технікуму, а з 1 березня 1922 р. по 15 лютого 1923 р. перебуває на посаді директора цього навчального закладу.

   У середині березня 1925 р. С.О. Воробйова переводять в Одеський СГІ  помічником директора з академічної частини. На засіданні науково-технічної секції Державної вченої ради від 1 жовтня 1926 р. його призначають професором з курсу спеціального землеробства Горського СГІ. На початку вересня 1927 р. він запрошується до Харківського СГІ ім. Х.Г. Раковського на посаду професора кафедри спеціального землеробства, а з 16.09.1927 р. обирається завідувачем кафедри. За запрошенням Українського науково-дослідного інституту прикладної ботаніки організовує і очолює експедицію з вивчення загибелі озимих в Україні навесні 1928 р. У серпні того ж року він був відряджений до Німеччини для вивчення роботи науково-агрономічних інститутів. 

  Після реорганізації Харківського СГІ в Інститут зернових культур 11 липня 1930 р. С.О. Воробйов призначається професором і за сумісництвом працює в Інституті прикладної ботаніки керівником відділу хлібних злаків. З 1 лютого1934 р. по 1 січня  1935 р.  і з 1 квітня по 16 листопада 1940 р.  він декан агрономічного факультету Харківського СГІ. 

   У квітні 1935 р. на засіданні Вченої ради інституту його затверджують у вченому званні професора, але дане рішення було відхилене ВАК. Після повторного подання документів у грудні  1937 р. йому присуджують науковий ступінь доктора сільськогосподарських наук без захисту дисертації, обирають членом експертної комісії ВАК при комітеті у справах вищої школи й одночасно членом Методичної комісії при Главвузі Наркомзема СРСР. 

   За наказом №1 від 1 жовтня 1941 р., підписаним тимчасово виконуючим обов’язки директора Харківського СХІ в м. Катта-Курган (Узбецька РСР) доцентом М.Д. Рижутіним, професор С.О. Воробйов начебто призначається завідувачем кафедри рослинництва. Але насправді восени 1941 р. за завданням компетентних органів професор С.О. Воробйов залишається в Харкові для прикриття антифашистської діяльності  колишнього доцента кафедри математики Харківського СГІ, а на той час секретаря Харківського підпільного обкому І.І. Бакуліна. Займаючи посаду директора сільськогосподарської школи, він підписував фіктивні документи про відрядження І.І. Бакуліну та іншим підпільникам. Коли влітку 1942 р. гестапо заарештувало І.І. Бакуліна та декількох його помічників у них знайшли один із цих документів. Через це професора С.О. Воробйова разом із родиною (дружина педагог-історик і його 77-річний батько)  фашисти отруїли в автомобілі-душогубці.

 

Делоне Лев Миколайович  (1891-1969)


 

   Делоне Лев Миколайович – український  генетик і цитолог, доктор біологічних наук.

   Л.М. Делоне народився 29 квітня (11 травня) 1891 р. у Санкт-Петербурзі в родині приват-доцента Петербурзького університету, згодом (із 1894 р.) професора механіки і фізики Ново-Олександрійського інституту сільського господарства та лісівництва, Варшавського і Київського політехнічних інститутів, Київського інституту народної освіти Миколи Делоне – представника французького дворянського роду,  який вів свій початок від Людовика Святого (1226-1270 рр.). Предок російських Делоне маркіз  П’єр Шарль Марія де Лоне був лікарем в армії Наполеона, потрапив під Москвою в 1912 р. у полон до росіян, одружився, і користуючись прихильним ставленням російського дворянства, залишився там назавжди.

  Л.М. Делоне з дитинства захоплювався природознавством і після закінчення четвертої Київської гімназії у 1911 р. вступив на природниче  відділення фізико-математичного факультету Київського університету. З осені 1912 р. він розпочав свою наукову діяльність на кафедрі ботаніки під керівництвом професора Сергія Гавриловича Навашина (з 1924 р. – академіка Всеукраїнської академії наук), працюючи в цитологічній лабораторії цієї кафедри практикантом. У 1915 р. опублікував першу наукову працю.

   У 1915-1916 рр. працює в Київському військовому шпиталі санітаром, пізніше помічником  рентгенолога. У 1916 р. виїздить до Вірменії практикантом з боротьби зі шкідниками культурних рослин. Із червня по грудень 1917 р. він метеоролог 111-ї піхотної дивізії на східному фронті, член ради солдатських депутатів, її секретар.

   Восени 1918 р. склав державні іспити в Київському університеті і отримав диплом І ступеня за спеціальністю «цитологія та ембріологія рослин». Із січня 1919 р. він залишається в університеті для підготовки до професорського звання, проводить практичні заняття із загальної біології. У вересні 1919 р. був мобілізований до Добровольчої армії Денікіна, але не бажаючи воювати, виїздить до Грузії.

   З  квітня 1920 р. по  червень 1924 р. працює в Тифліському ботанічному саду під керівництвом свого вчителя професора С.Г. Навашина на посадах помічника садівника, завідувача Колхідським відділенням, препаратора-цитолога, ботаніка-цитолога. З листопада 1922 р. по січень 1925 р. також працює асистентом кафедри ботаніки Тифліського політехнічного інституту.

   Із жовтня 1928 р. Л.М. Делоне працює на посаді професора Маслівського  інституту селекції і насінництва в Миронівському районі Київської області, де він заснував кафедру генетики і читав лекції з цієї дисципліни. У тому ж році вчений першим в Україні здійснив штучний мутагенез у рослин за допомогою рентгенівських променів,  одержав велику кількість генних і хромосомних мутацій ячменю, виявив серед них спельтоїдні та стерильні форми.

   У 1933 р. Л.М. Делоне переводять до Харкова завідувачем сектора генетики Українського інституту рослинництва, а у вересні 1935 р. він керівник групи генетики Харківської обласної дослідної станції. За сумісництвом з жовтня 1934 р. працює завідувачем кафедри селекції і насінництва (згодом генетики і цитології) Харківського сільськогосподарського інституту. Упродовж 1936-1938 рр. він також обіймає посаду декана агрономічного факультету.

 У 1934 р. Л.М. Делоне відкрив явище паралелізму в мінливості природних і експериментальних мутацій. У вересні 1935 р. Кваліфікаційна комісія біогрупи АН СРСР присуджує йому вчений ступінь доктора біологічних наук за праці з генетики і цитології, а у березні 1937 р. ВАК затверджує це рішення. Водночас його затвердили в ученому званні професора зі спеціальності «селекція і насінництво».

  У лютому 1925 р. повертається до Києва, влаштовується науковим співробітником в Інституті селекції Цукортресту. Одночасно викладає спочатку природознавство у Військово-політичній школі, а згодом – ботаніку в Київському інженерно-меліоративному технікумі (з 1927 р. – інститут). У жовтні 1927 р. постановою Наркомпросу затверджений на посаді професора з ботаніки,  генетики і селекції.

   Основні наукові праці вченого присвячені каріосистематиці, цитології та генетиці рослин. Він проводив дослідження з радіаційної селекції рослин, вивчав світові рослинні ресурси як вихідний матеріал для селекції польових культур в Україні, вивів два сорти пшениці: Харківська 4 і Харківська 4 покращена.  У співавторстві з академіком М.М. Гришком (1938) ним видається перший в країні підручник з генетики для сільськогосподарських вишів.

   Під час евакуації Харківського СГІ в м. Катта-Курган Л.М. Делоне з 1942 р. призначається завідувачем кафедри рослинництва і продовжує читати курс генетики. Із 1944 р. очолив кафедру селекції польових і технічних культур Саратовського СГІ. У 1946 р. його призначають завідувачем кафедри ботаніки, генетики і цитології Харківського СГІ. У 1948 р. він піддався критиці за підтримку класичної генетики і був звільнений з інституту.

   Упродовж останніх 14 років життя, до виходу на пенсію у травні 1969 р.,    Л.М. Делоне завідував відділом агроекології та рослинних ресурсів Українського інституту рослинництва, селекції та генетики. Під його керівництвом проводилися дослідження колекцій семи культур: пшениці озимої та ярої, ячменю ярого, вівса, кукурудзи, квасолі й нуту. За його участі зібрано 8471 сортозразок цих культур. Він ретельно контролював збір, вивчення і зберігання в життєздатному стані не лише селекційних сортів, а й давнішніх сортів народного відбору.

    Помер професор Л.М. Делоне 1 листопада 1969 р., похований у Москві.

 

Архівні матеріали упорядкували:

завідувач кафедри рослинництва професор М.А. Бобро,   

доцент кафедри рослинництва  Л.М. Поташова


 




 

 





Категорія: Новини, Жизнь замечательных людей

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований відвідувач.