Літературно-художній вечір «Жінки в житті Т.Г. Шевченка»

Автор: Antip от 10-02-2014, 15:16, переглянуло: 4639

 

«Жінки в житті Т.Г. Шевченка»

Літературно-художній вечір  «Жінки в житті Т.Г. Шевченка»

Як небесна блакить немислима без сонця, так і великий світ без жінки...

   Яким бачив ідеал жінки Великий Кобзар українського народу Тарас Григорович Шевченко?

Передусім він цінував у жінці духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість. Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівав у своїй творчості жінку-матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду...

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

   Якою безмежною любов’ю, ніжністю дихають ці співучі віршовані рядки! У них Шевченко підносить святий образ жінки-матері. Він змальовує власний ідеал жінки. Шевченківська жінка – щира, лагідна, добра, жіноча, чисте джерело любові й розуміння. «Такого полум’я культу материнства, – писав Максим Рильський, – такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».

   Доля жінки у творчості Шевченка – це доля його матері, котру передчасно «у могилу нужда положила», трагічна доля найбільшого його кохання – Оксани Коваленко. У творах поета живуть вдови, сироти, оті занапащені кріпацькі мадонни, що їх поет малює прекрасними навіть у їхньому горі.

Літературно-художній вечір  «Жінки в житті Т.Г. Шевченка»
Літературно-художній вечір  «Жінки в житті Т.Г. Шевченка»
 

   Саме цим, безмежно щасливим та водночас трагічним струнам душі Тараса Шевченка, було присвячено Літературно-художній вечір «Жінки в житті Т.Г. Шевченка», який відбувся у Фундаментальній бібліотеці. Вечір розпочав низку заходів з нагоди 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка. Символічним стало й те, що захід для студентів, викладачів та співробітників нашого університету підготувала гол. бібліотекар абонементу художньої літератури Н.В. Шевченко.

   Цього разу у читальній залі не лунали рядки з поезій, не демонструвалися малюнки Кобзаря. Перед присутніми неначе промайнуло все життя Тараса Григоровича у образах жінок, кожна з яких забрала з собою частину Шевченкової душі:

Серце моє! Серце моє!

Тяжко тобі битись

Одинокому. З ким жити,

З ким світе лукавий,

Скажи мені... Нащо мені

Тая слава... слава.

  Жінки і неймовірно світлі почуття до них відіграли доволі значну роль у житті і творчості Шевченка. Історія зберегла ім’я жінок, які полонили серце Тараса.

   Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до Оксани Коваленко. Вона стала Шевченковою Беатріче, а її особиста трагічна доля, стала трагедією його серця.

   Згодом були Ядвіга Гусиківська, Амалія Клоберг, Ганна Закревська, Варвара Рєпніна, Феодосія Кошиця, Агата Омелянівна, Катерина Піунова, Марія Максимович.

   Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки. Сучасники Тараса Григоровича досить скептично ставилися до цього об’єкта його кохання. Ликера для Шевченка була останньою соломинкою, яка мала врятувати його від самотності, останньою надією на створення свого маленького раю. Але не судилося Ликері стати Шевченковою долею.

   Лише в 1904 році, по смерті свого чоловіка, Ликера, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка. Відвідуючи меморіал, у книзі відгуків одного разу вона залишила розпачливий запис: «13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Подивись, подивись на мене, як я каюсь...». Та вже було пізно.

І Моя ти любо! Усміхнись...

   Прикро, але справжня народна слава і жіноча любов прийшли до Тараса Шевченка вже після його смерті.

Шевченко мріяв придбати ґрунт біля Канева, збудувати хату з комірчиною-робітнею і жити разом з вірною дружиною. «Без жінки і над самісіньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з тобою, мій друже-брате, я буду на самоті, я буду одинокий, – писав 46-річний Тарас у листі до свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка за рік до своєї смерті.

   У поетичних рядках, що з’являються в поезіях Великого Кобзаря протягом усього життя, відчуваємо радість кохання і крах надій, невимовний душевний біль. Любовні поезії сумні, а подекуди й трагічні, як і його доля. Та навіки залишився з нами той, «хто зробив своє велике діло, хто не знав щастя живим і кого ждало інше щастя вже по смерті, тяжко зароблене щастя, безсмертне слово во віки і віки...»

«Не весело на світі жить

Коли нема кого любить...»

                     Т.Г. Шевченко

 

Літературно-художній вечір  «Жінки в житті Т.Г. Шевченка»
Літературно-художній вечір  «Жінки в житті Т.Г. Шевченка»
  
Літературно-художній вечір  «Жінки в житті Т.Г. Шевченка»


Категорія: Новини » Культурно-массова діяльність

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований відвідувач.