Фундаментальна бібліотека ХНАУ

Науковий ступінь доктора географічних наук отримав у 1973 р., захистивши дисертацію «Наукові основи комплексного сільськогосподарського картографування Української РСР». У Харківському сільськогосподарському інституті імені В.В. Докучаєва І.Ю. Левицький пройшов всі щаблі вищої школи: від асистента до професора, завідувача кафедри геодезії і картографії. На початку 1979 р. вченого запрошують на посаду професора кафедри фізичної географії та картографії Харківського державного університету, а ще через десять років Івана Юрійовича обирають завідувачем цієї кафедри, з якою пов’язана вся його подальша науково-педагогічна діяльність. Учений став фундатором Харківської наукової картографічної школи.

Він розробив теорію комплексного сільськогосподарського картографування, зокрема зміст, принципи проектування і методику складання сільськогосподарських карт і атласів. Зробив значний внесок у становлення наукових основ природоохоронного картографування. Під його керівництвом розроблено ряд нових типів картографічних робіт, зокрема атласи сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств, районні атласи земельних ресурсів, республіканські атласи земельного кадастру, серії карт сучасного і перспективного використання, охорони та поліпшення земель адміністративного району, області, республіки. Він ініціатор і організатор соціологічних досліджень у картографії. За проектом і під керівництвом Івана Юрійовича у 1993 р. створено перший атлас Харківщини, виданий в українському та російському варіантах. Більшість із цих карт і атласів не мають аналогів у нашій країні і за кордоном.

Іван Юрійович Левицький автор і співавтор близько 400 наукових та методичних праць, зокрема п’яти монографій, підручника, шести навчальних посібників, типових програм з чотирьох дисциплін. Відомими є такі праці вченого: «Російсько-український словник з картографії та картографічного креслення», «П'ятимовний словник основних термінів та визначень з геодезії, фотограмметрії та картографії», наукове видання «Інтернет: терміни і визначення та сайти з картографії і геоінформатики». Він був науковим редактором багатьох наукових збірників та навчальних видань. Підготував три доктори та 12 кандидатів наук.

Нагороджений орденом «Знак Пошани», срібною медаллю ВДНГ СРСР, знаками «Почесний геодезист», «За відмінні успіхи в галузі вищої освіти» (двічі), «Відмінник геодезії та картографії», «Відмінник соціалістичного сільського господарства», «Відмінник освіти України» (двічі), російським орденом-хрестом «За заслуги», медалями «За заслуги у справі відродження науки й економіки Росії», «За досягнення в біології та сільському господарстві». Відзначений почесними грамотами Головного управління геодезії і картографії СРСР; Головного управління геодезії, картографії і кадастру України; Міністерства освіти України; Міністерства екології та природних ресурсів України; ВЦРПС; ЦК профспілки працівників освіти, вищої школи і наукових установ; ЦК профспілки працівників освіти і науки України; Кабінету Міністрів України.

У 1963–1965 рр. — аспірант кафедри землевпорядкування ХСІ.

У 1967 р. захистив кандидатську дисертацію «Землеустрій у зонах будівництва крупних ГЕС і водосховищ України» (керівник – доктор економічних наук, професор Г.І. Горохов).

У 1995–2010 рр. — голова навчально-методичної комісії із землеустрою НМЦ освіти і науки Мінагрополітики України; член фахових рад Мінагрополітики, Міністерства освіти і науки з геодезії, картографії та землеустрою; асоційований член Навчально-методичного об’єднання Росії із землеустрою і кадастрів. Співавтор розробки Галузевих стандартів з підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів за напрямом «Геодезія, картографія та землеустрій», а також навчальних планів підготовки фахівців спеціальності «Землевпорядкування та кадастр».

О.Т. Лозовий очолював роботу Державних екзаменаційних комісій на багатьох землевпорядних факультетах вищих навчальних закладів України, Казахстану, а також комісії з ліцензування і акредитації землевпорядних спеціальностей ВНЗ, коледжів і технікумів. Виступав з доповідями і повідомленнями на багатьох міжнародних конференціях, організаторами яких були установи Великобританії, Швеції, Німеччини. Пройшов стажування у ФНР, Швеції.

Стаж педагогічної роботи О.Т. Лозового становить 45 років. У 1971–1975 рр. був заступником декана факультету інженерів землевпорядкування, з 1990 р. по 2003 р. — деканом.

О.Т. Лозовий – відмінник вищої освіти СРСР, відмінник Міністерства освіти і науки України, Міністерства аграрної політики, Почесний землевпорядник України, Ветеран праці.

Ученим опубліковано понад 130 науково-методичних робіт, з них одноосібно і у співавторстві чотири навчальні посібники, три колективні монографії, одна з яких витримала три перевидання.

О.Т. Лозовий досліджував питання використання й охорони земель у сучасних умовах, особливостей землевпорядкування в умовах розвитку агропромислового комплексу, займався розробкою заходів щодо поліпшення землекористувань сільськогосподарських підприємств та методичними основами внутрішньогосподарської організації новостворених агроформувань.

У 1951 р. І.А. Розумний закінчив Мельниківську середню школу; у 1956 р. – отримав вищу освіту в Харківському сільськогосподарському інституті  ім. В.В. Докучаєва на землевпорядному факультеті.

У 1956-1961 рр. Іван Андрійович працював інженером, старшим інженером та згодом – начальником землевпорядного загону Київського обласного управління сільського господарства; у 1961-1966 рр. – старший інженер, головний інженер, а у 1966-1972 рр. – начальник відділу земельного кадастру республіканського інституту «Укрземпроект», 1972-1991 рр. – завідувач сектором обліку й оцінки земель в Українському відділі Державного науково-дослідного інституту земельних ресурсів.

З 1991 р. І.А. Розумний займав посаду завідувача сектором оцінки земель Інституту землеустрою Української академії аграрних наук, паралельно з 1996 р. працював завідувачем кафедри земельного кадастру Національного аграрного інституту (землевпорядний факультет).

У 1974р. Іван Андрійович захистив кандидатську дисертацію  на тему: «Економічна оцінка земель та її застосування в землевпорядкуванні», а в 1996 р. – став доктором економічних наук (тема дисертації: «Еколого-економічна оцінка cільськогосподарських угідь і проблеми організації екологобезпечного землекористування»).

І.А. Розумний досліджував питання землевпорядкування, економічну оцінку сільськогосподарських угідь, бонітування ґрунтів, природо-економічне районування території України, економічні проблеми землекористування.

Іван Андрійович – автор 125 наукових, методичних та науково-практичних праць, у т.ч. монографії «Еколого-економічне вивчення сільськогосподарських угідь» (1996 р.), окремих розділів у колективних працях: «Экономические основы советского земельного кадастра» (1969 р.), «Земельний кадастр» (1970 р.), «Наукові основи землеробства в господарствах Лісостепу УРСР» (1978 р.), «Власність у сільському господарстві» (1993 р.), а також численних статей у журналах «Садоводство», «Экономика сельского хозяйства», «Хлібороб», «Вісник сільськогосподарської науки», «Тваринництво України» та ін.

Мав численні відрядження до В’єтнаму, НДР та інших країн. Нагороджений багатьма медалями та дипломами.

У 1992 р. йому присвоєно звання професора. Наукові дослідження вченого стосувалися широкого кола питань землевпорядкування в процесі здійснення земельної реформи в Україні, оптимізації використання й охорони сільськогосподарських земель з використанням економіко-математичних методів і моделювання.

У процесі науково-дослідної роботи ученим у співавторстві з математиками було розроблено економіко-математичні методи і комп’ютерні програми моделей використання й охорони земель сільськогосподарських підприємств, які були рекомендовані технічною радою Держагропрому СРСР для впровадження у виробництво.

І.М. Статівка опублікував понад 120 наукових праць, у тому числі чотири монографії, три навчальних посібники, під його керівництвом захищено дві кандидатських дисертації.

Нагороджений Міністерством сільського господарства СРСР медалями «Відмінник соціалістичного сільського господарства», «За доблесну працю на ознаменування 100-річчя від дня народження В .І. Леніна». Із 2001 р. — почесний землевпорядник України.

Серед них доктор економічних наук, професор В.А.Кірсанов, кандидат архітектури, доцент Т.Л. Марченко, професор А.С. Проскурін, старший викладач, доцент А.А. Кірєєв, викладач Ю.М. Хазанов та ін. Після закінчення навчання була направлена на роботу в Харківський філіал технологічного проектного інституту "Укрсільхозтехпроект". З 1973 по 1979 рр. працювала асистентом Харківського сільськогосподарського інституту, а після закриття архітектурного відділення була переведена на кафедру графіки Харківського інституту механізації та електрифікації сільського господарства.

 

З 1980 по 1982 рр. К.Т. Черкасова навчалася в аспірантурі професора Харківського інженерно-будівельного інституту, доктора мистецтвознавства А.А. Тіца. Кандидатську дисертацію на тему: «Заміські садибні комплекси Харківщини другої половини XVIII початку - XX ст.» за спеціальністю 18.00.01 - Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури, захистила в 1985 р. в Центральному науково-дослідному інституті теорії та історії архітектури в Москві. З 1983 р. по теперішній час працює в Харківському національному університеті будівництва і архітектури, спочатку на посаді молодшого наукового співробітника, асистента (з 1986 р.), доцента кафедри основ архітектури (з 1989 р.), завідувача кафедри основ архітектури. Напрямок наукової роботи: теоретичні основи збереження об'єктів культурної спадщини в проектній діяльності. Брала участь у виконанні державної програми з підготовки до видання Зводу пам'яток історії та культури по розділу "Архітектура" по Харківській (1985-1988 рр.), Сумській (1984-1986 рр.), Луганській (1988-1990 рр.) областях. Як автор і науковий керівник виконала ряд науково-дослідних і науково-проектних робіт по історичних містах і об'єктах культурної спадщини північно-східного регіону України: з дослідження об'єктів культурної спадщини та розробці науково-проектної документації з консервації археологічних об'єктів («Херсонес Таврійський» м. Севастополь); реставрації та реабілітації історичних об'єктів архітектури; з розробки історико-архітектурних опорних планів історичних міст Харківської області.

З 1996 р. К.Т. Черкасова працює на посаді завідувача кафедри реконструкції, реставрації архітектурних об'єктів. У 2012 р. захистила докторську дисертацію на тему: "Збереження і реабілітація архітектурної та містобудівної спадщини історичних міст північного сходу України" за спеціальністю 18.00.01 "Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури" (науковий консультант Ю.М. Шкодовський). Керує аспірантурою, є дійсним членом міжнародної організації з питань пам'ятників і визначних місць; член Національної спілки архітекторів України з 2012 р.; входить до складу координаційної ради з охорони об'єктів культурної спадщини Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації. Автор монографії «Архітектурна культура регіону», 70-ти наукових статей і публікацій у відкритій пресі.

У 1977-1982 рр. Ольга Іванівна здобула вищу освіту в Харківському сільськогосподарському інституті ім. В.В. Докучаєва, який закінчила за спеціальністю «Землевпорядкування».

У 1982-1994 рр. О.І. Шапоренко працювала на посаді інженера в Донецькому філіалі інституту «Укрземпроект», одночасно займалася дослідницькою роботою і у 1992 р. успішно закінчила аспірантуру при Московському державному університеті землевпорядкування, здобувши науковий ступінь кандидата економічних наук. З 1994 р. Ольга Іванівна займається викладацькою роботою: викладач, доцент, завідувач кафедри екологічного менеджменту в Донецькій державній академії управління.

У 2001 р. в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України О.І. Шапоренко захистила дисертацію і отримала науковий ступінь кандидата економічних наук зі спеціальності «Економіка природокористування та охорона навколишнього середовища». У 2002 р. вступила до докторантури Донецької державної академії управління (Донецького державного університету управління) і у 2005 р. захистила докторську дисертацію на тему: «Еколого-економічні механізми державного управління деградованими і малопродуктивними землями». У 2007 р. отримала наукове звання професора. З 2010 р. О.І. Шапоренко працює професором кафедри спеціальної техніки, інформатики та інформаційних технологій Донецького юридичного інституту МВС України.

 Ольга Іванівна Шапоренко неодноразово проходила стажування за різними програмами та у різних установах, зокрема за проектом «ДАНА» – Об’єднання неурядових організацій у боротьбі з промисловим забрудненням (Голландія, 1999 р.); проектом «Гармонія», за програмою «Громадські зв’язки (США, 2000 р.); в академії Істрополітана Нова, в літній школі «Екологічний менеджмент у Європейській перспективі» (Словаччина, 2001 р.); у Центральному Європейському університеті, науковому семінарі «Екологічна наука і освіта» (Угорщина, 2002 р.); брала участь у проекті з енергозбереження (Чеська Республіка, 2009 р.); проходила курси підвищення кваліфікації за темою «Комунальні програми з енергоефективності та захисту клімату» у Науковому центрі «Схід–Захід» (Німеччина , 2011 р.).

Водночас О.І. Шапоренко є активним громадським діячем: з 1996 р. – голова Донецької неурядової організації «Студенти – союзники природи», з 2002 р. – член Інформаційного ресурсного центру «Реформування земельних відносин в Україні», з 2012 р. – член громадської ради при Донецькій обласній державній адміністрації, комісії з питань паливно-енергетичного комплексу, енергозбереження, інфраструктури і транспорту.

За сумлінну працю і значний внесок у підготовку кадрів з державного управління Ользі Іванівні Шапоренко присвоєне почесне звання «Відмінник освіти України».

Народився у 1938 р. у м. Куп'янськ Харківської області, у 1960 р. закінчив факультет інженерів землевпорядкування Харківського сільськогосподарського інституту імені В. В. Докучаєва. Формуванню знань студента сприяв викладацький колектив факультету, особливо завідувач кафедри геодезії Г.Ю. Сомов, завідувач кафедри землевпорядкування Г.І. Горохов, декан факультету В.О. Кірсанов.   

Після вузу три роки працював у відділі інженерних вишукувань інституту "Укргіпромаш" на посадах техніка, інженера, старшого інженера. У 1963 р. поступив до аспірантури за спеціальністю „Геодезія" Харківського інституту інженерів комунального будівництва (ХІІКБ). Науковим керівником аспірантури був Кобилін Олександр Іванович, доктор технічних наук, професор, відомий спеціаліст у галузі математичної обробки і аналізу точності геодезичних мереж. В.Д. Шипулін достроково представив дисертацію на тему: "Питання математичної обробки і точності просторової трилатерації". Рішенням наукової ради Ленінградського гірничого інституту ім. Г.В. Плеханова від 10 травня 1967 р. йому було присуджено науковий ступінь кандидата технічних наук за спеціальністю "Геодезія". 23 липня      1969 року він отримав вчене звання доцента.

У 1966 р. була утворена кафедра геодезіі ХІІКБ, завідувачем якої був обраний професор О.І. Кобилін. У подальшому у 1971-1988 рр. і у 1990-     1995 рр. В.Д. Шипулін очолював кафедру геодезії ХІІКБ; у 1995-2000 рр. очолював кафедру геодезії і геоінформаційних технологій, а у 2000-2007 рр. очолював кафедру геоінформаційних систем і геодезії.

У 1970-80 рр. В.Д. Шипулін викладає навчальні курси "Геодезія", "Інженерна геодезія", спецкурс "Геодезія в будівництві" для студентів будівельних спеціальностей і міського господарства. У цей період сформувалися основні напрями наукових досліджень: математична обробка результатів геодезичних вимірів, автоматизація геодезичних робіт, спостереження за деформацією підкранових колій на заводах Харківської області, Росії  і Молдови, впровадження в навчальний процес інформаційних технологій. Чимало сил та енергії віддав Володимир Дмитрович розвитку інституту, активній громадській діяльності, очолюючи у 1974-1976 рр. профспілкову організацію, а в 1976-1984 рр. – партійну організацію інституту.

За ініціативою В.Д. Шипуліна у 1980-ті рр. кафедрою прийнято напрям наукових досліджень "Системні дослідження в області геодезії", який у      1990 рр. вивів її в нову галузь – галузь розробки та впровадження геоінформаційних систем (ГІС). Цьому сприяли виконані наукові дослідження у цьому напрямі і безпосередня участь у розробці розділу проекту головного управління геодезії і картографії "Топографо-геодезична система Місто" як розробки однієї із перших геоінформаційних систем. У зв'язку з впровадженням результатів цих робіт у навчальний процес за наказом ректора академії від 21 травня 1995 р. кафедру геодезії було перейменовано в кафедру геодезії і геоінформаційних технологій.

З середини 1990-х рр. під науковим керівництвом В.Д. Шипуліна виконуються роботи з системного впровадження ГІС-технологій для управління територією міст.  Серед них є найбільш значимих є роботи загальноміського рівня: «Нормативна грошова оцінка земель міста Харків станом на 1999 р., 2007 р., 2013 р.»; «Методика визначення орендної плати за землю» (Харківська міська рада, 2003 р.); «Програми подальшого реформування земельних відносин та підвищення ефективності використання земель в місті Харків на 2003 р., 2007 р., 2015 р.»; «Генеральний план міста Харків. Геоінформаційна частина» (Харківська міська рада, 2004 р.); «Пілотний проект створення земельно-кадастрової муніципальної інформаційної системи міста Харків - 2005 р.»; «Комплексна транспортна система міста Харків. Геоінформаційне забезпечення» (2006-2009 рр.).

Досягнення кафедри у впровадженні ГІС-технологій в міське управління та у навчальний процес дозволили відкрити підготовку фахівців за спеціальністю “Геоінформаційні системи і технології” з 2002-2003 навчального року. У зв’язку з цим у 2003 р. кафедра геодезії і геоінформаційних технологій була перейменована в кафедру геоінформаційних систем та геодезії Харківської національної академії міського господарства. На кафедрі створено міцний програмний комплекс ГІС від фірми ESRI – світового лідера у розробці програмного забезпечення ГІС.

Кафедра співробітничає з відомими організаціями і підприємствами: Харківське обласне і міське управління земельних ресурсів, Харківський регіональний кадастровий центр, Державне підприємство "Східгеоінформ", комунальне підприємство "Харківський міський інформаційний центр", Український науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" (Київ), ЗАТ "СПАЕРО+",  ЗАТ "ЕСОММ" (Київ), Проектний та науково-дослідний  інститут "Харківський ПРОМБУДНДІПРОЕКТ", Український державний головний науково-дослідний і виробничий інститут інженерно-технічних і екологічних вишукувань "УкрНДІІНТВ" та ін.

В. Д. Шипулін є автором понад 130 наукових робіт. За багаторічну плідну педагогічну, наукову, методичну, виховну, суспільну роботу              В.Д. Шипуліну присвоєно почесне звання "Заслужений працівник вищої школи України". Він відзначений почесними грамотами Міністерства освіти України і Харківської міської ради.

У 1964 р. закінчив Харківський сільськогосподарський інститут імені В.В. Докучаєва за спеціальністю «землеустрій». Після закінчення інституту 32 роки працював у Головному НДІ землеустрою, займався впровадженням контурно-меліоративної організації території в сільськогосподарських підприємствах Київської, Черкаської, Полтавської областей та науково-методичним забезпеченням цих робіт.

У 1991–1993 рр. очолював експериментальні роботи з оптимізації використання сільськогосподарських угідь на радіоактивно забруднених територіях Поліських районів Київської і Волинської областей та оцінкою радіоактивного забруднення продукції рослинництва. На базі цих робіт, у співдружності з Українським інститутом сільськогосподарської радіології, були підготовлені методичні рекомендації з організації території сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

У колі інтересів А.Д. Юрченка під час роботи в НДІ землеустрою були також наукові проблеми охорони земель, результатом яких стали проект Закону України «Про охорону земель», методика розробки регіональних програм захисту земель від водної та вітрової ерозії, інших видів деградації земель, наукові дослідження правового забезпечення консервації земель, резервування цінних природних територій для наступного заповідання, формування екологічно стійких агроландшафтів у межах адміністративних районів, методичні рекомендації щодо ландшафтних вишукувань для цілей контурно-меліоративної організацій території колгоспів і радгоспів. У кінці 1996 р. А.Д. Юрченко перейшов з посади завідувача науково-дослідним відділом проблем землеустрою цього інституту в Держкомзем України, де очолював Головне управління земельних відносин Держкомзему України та управління нормативно-правового забезпечення регулювання земельних відносин.

Період роботи в Держкомземі України збігся з виконанням у державі ключових заходів земельної реформи: паювання земель колективної власності, організаційно-правового забезпечення оренди землі, роздержавлення і приватизації земель, перерозподілу земель резервного фонду, формування землеволодінь і землекористувань недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі реструктуризації існуючих господарств, методичного забезпечення продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення.

Особлива увага в цей час приділялася нормативно-правовому забезпеченню реформування земельних відносин. У першу чергу це стосується розробки проекту нової редакції Земельного кодексу України, який був введений в дію з 1 січня 2002 р. У цей же період були опрацьовані основні напрямки земельної реформи в Україні на 2001–2005 рр. та заходи щодо їх реалізації, проект Закону України «Про відчуження земельних ділянок приватної власності», прийнято в новій редакції Закон України «Про оренду землі».

У 2002–2004 рр. А.Д. Юрченко перебував на посаді провідного наукового співробітника у відділі моніторингу навколишнього середовища Українського інституту досліджень навколишнього середовища і ресурсів, а з 2004 р. до 2010 р. працював на посаді головного наукового співробітника у відділі моделювання екологічних процесів, продовольчої безпеки та розвитку земельних відносин Інституту проблем національної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України.

У цей період А.Д. Юрченко продовжував роботу у сфері державного управління земельними відносинами, зокрема працював над законодавчим забезпеченням землекористування в межах територіальних зон з особливим режимом використання земель, розробкою організаційно-правових механізмів проведення державних інвентаризацій земель сільськогосподарського призначення, зонування земель, удосконалення процедур розмежування земель державної і комунальної власності. Актуальні питання земельних відносин і землекористування в перехідний період до ринкового земельного ладу знайшли відображення в ряді публікацій останнього періоду, в яких обґрунтовані шляхи розв’язання проблем державного регулювання земельних відносин у постреформений період. Особлива увага приділялася розвитку земельних відносин у контексті продовольчої безпеки країни, обґрунтуванню науково-методичних засад ринкового обороту приватних сільськогосподарських угідь.

За особисті заслуги у розбудові суверенної, демократичної, правової держави, вагомий внесок у гарантування національної безпеки і оборони України, реалізацію державної політики у галузі земельних відносин, А.Д. Юрченко неодноразово нагороджувався почесними грамотами Кабінету Міністрів України.

Анатолій Дмитрович Юрченко – кандидат економічних наук. У 1996 р. в раді з вивчення продуктивних сил України НАНУ захистив кандидатську дисертацію на тему: «Удосконалення землевпорядкування в умовах реформування земельних відносин».

Автор 156 наукових праць, у тому числі 12 монографій, присвячених проблемам земельних відносин в Україні. Співавтор Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», проектів указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, значної кількості нормативно-методичних документів у сфері земельних відносин та їх землевпорядного забезпечення.