Подих поезії

 


ХНАУ ДОКУЧАЄВА

 

Є на Харківщині ХНАУ Докучаєва

Малесеньке містечко, де своє життя.

Професори тут щирі й доброзичливі

Розказують студентам про їхнє майбуття.

 

Містечко в зелені згубилося,

Краса, якої нині не знайти

Перехожий, зупинися на хвилинку,

Помилувавшись, далі йди.

 

І їжачки тут бігають вечірньою порою,

І білочка тут шишку пронесе,

Дубочки шелестять листвою…

Розповісти так хочеться про все.

 

А хлопчаки тут учаться завзяті,

Дівчатка милі і стрункі.

Біля гуртожитку в багряному заході

Лунають пісні голосні.

 

На площі клумба у нас є,

Сія квітучою красою.

І Докучаєв, дивлячись у далечінь,

Стоїть в граніті, вкрившися ранковою росою.

 

Стоять, неначе велетні красиві, 

Гуртожитки й навчальні корпуси.

Ялинки голубі їх огорнули –

Ми хочем зберегти їх назавжди.

 Ксенія ЄВТУШЕНКО, чергова навч. корпусу № 1 


 

УКРАЇНА

  

Україно! Рідна Батьківщино!

Шум дерев і шепіт колосків,

 Ти для нас завжди одна-єдина,

 І в любов безмежну нашу вір.

 Славилася завжди ти полями,

 Небом щирим, співом солов’їв,

 Неосяжними зеленими гаями.

Ми про мужність чули від дідів,

 Коли ти, пригнічена віками,

 У вогні палала злих боїв,

 Все терпіла довгими роками,

 Захищала честь від ворогів.

 Навіть в ті жахливі роки

 Не зламалась, вірила в життя,

 Прокладала все нові дороги

В наше з вами мирне майбуття.

Україно! Рідна Батьківщино!

Ти оспівувала біль в своїх піснях,

У віршах Шевченка, Українки,

У легендах, міфах і казках.

Україно! Ти живи і квітни!

Ми від серця поклоняємось тобі,

Бо ми всі твої єдині діти,

Бо єдина ти на всій Землі!

 

Олена ХОЛОД,

випускниця факультету обліку і фінансів ХНАУ ім. В.В. Докучаєва 


 

НАЗУСТРІЧ 200-РІЧЧЮ ХНАУ

     Одне з основних завдань лісівників полягає у максимально можливому використанні самосіву й підросту головних і супутніх лісових порід під час лісовідновлення, у широкому застосуванні садивного матеріалу з поліпшеного, сортового та елітного насіння відомого екотипічного і лісотипологічного походження. Цим утверджуються канони класичного лісівництва, які лісівники вивчають у студентські роки і втілюють упродовж  усього  трудового життя.

  

Діброва

 

Ліси густі, зелені мої мрії,

Бачу вас у сні і наяву,

З вами пов’язані мої надії,

Ви у мені, а я у вас живу.

Ось добре  чую, як розмову веде ясен

З віковим дубом (ліс не без проблем),

До них приєднується світлокорий красень,

Союзник їхній – гостролистий клен.

Дуб повідає, як його дід дужий

Гудів в урочищі три сотні літ,

Як повалив його гість осоружний

Безжально, в неврожайний рік.

І пішла від діда слабка порость,

І недужі діти з жолудів,

І слабіє мій елітний голос

Серед хору інших голосів.

Адже я уже третє коліно,

І хоч живу лиш сотню літ,

Усе в мені уже переболіло,

Бо такий мій порослевий вік.

Та все ж маю жолуді у кроні –

В них дідівську силу бережу,

Їх на весь наш ліс буде доволі,

Не собою – ними дорожу.

Та боюся – раптом не діждуся,

Як і дід, дбайливої руки,

Спиляний, ниць тяжко повалюся

І загине рід наш назавжди.

Тож прикрийте, браття, своїм гроном,

Моїх діток – хай собі живуть,

Нехай славу нашої діброви

 На могутніх кронах пронесуть.

 І здригнулись клен і красень ясен:

Не тривожся – плем’я збережем,

Бач, під нами вже працюють люди – ясно,

 Не безслідно ми з життя підем:

Впадуть жолуді золотим намистом

І крилатки ляжуть навкруги,

 Вкриємо, мов ковдрою, їх листям –

Виростуть нащадки на віки.

Значить, виживемо – дуб загув завзято,

Бачу, правильно лісівник іде,

Знає, що про нас потрібно дбати,

А державу ліс не підведе.

 

Олександр АНДРУЩЕНКО,

доцент кафедри лісових культур і меліорацій. 8.02.2016 р.


 ЗЕМЛЯ МОЯ

 

Земля моя, мой край любимый,

Простор полей необозримый,

Лугов, чарующих своею красотой,

И шум лесов всегда неповторимый.

 Здесь чернозем буяет сочно,

 Хлеба растут на радость всем,

 А воздух чист и так привольно

 Живет свободный человек.

 

Где чернозем, там изобилие

Продуктов всяких и вина,

Там мед янтарный и душистый,

А воды чисты, как слеза.

 

Здесь люди добрые живут,

 С душой открытой и могучей,

 Они и нас зовут… зовут…

 Для приложения энергии кипучей.

 

Мы вместе дружно к ней пришли

И низко, низко поклонились,

Земле родной и радости земной

За то, что мы с Землёю подружились.

 

 Дмитро ТИХОНЕНКО,  

доктор с.-г. наук, професор, академік Української екологічної академії наук (УЕАН), академік Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності (МАНЕБ), лауреат Золотої медалі імені В.В. Докучаєва АН СРСР 1983 р.


 

Із серії «Отрывки души…»

 

У каждого из нас так много "Я", 
Так много правд и убеждений.
Одно желает только развлечений,
А для другого главное – семья.
Каждое из "Я" считает себя настоящим
И убеждает голосом кричащим.

И сила в том, чтоб сохранить себя
В дебатах с ними и с самим собой.

 

Секунды...
Вы улетаете, срывая с места жизнь,
С собою забирая тысячи мгновений,
Миллионы слов, десятки поколений,
Даря нам опыт, красоту морщин.

Мой друг, проснись же ото сна,
Ведь жизни нам отведено так мало.
Живёт не тот, в душе кого весна,
А тот, чья жизнь зимой пылала.

 

Ты упрекаешь меня печалью?
Говоришь, что краски цветные вокруг?
Но посмотри, что случилось с моралью!
Всмотрись в эти лица, мой друг...

Не увидишь ты добрых улыбок,
Не заметишь счастья, любви.
Мир трещит от совершённых ошибок!
Не закрывай же глаза, посмотри!!!

На забытых отцов, матерей,
Равнодушные тени в холодном метро.
На тупых и безлицых детей
Все живут, чтобы жить. Вот и всё...

Красота, нежность и скромность –
Ваше время ушло навсегда.
В безграничную тёмную пропасть
Нас толкает злодейка-судьба. 


Так не плачь же, мой друг,
Наливай до краёв.
Мы будем петь о прекрасном
И представим, что солнце вокруг
Ослепляет сиянием ясным.

 

Володимир КВАСОВ,

студент факультету інженерів землевпорядкування ХНАУ ім. В.В. Докучаєва


 

ПОЗДНЯЯ ОСЕНЬ

 

Похолодало… деревья застыли в раздумье,

Листва на земле кое-как улеглась,

И лёгкий мороз, и снежок, что посыпал,

В лесу прошептали: «Зима уж пришла».

 По всем пониженьям вода замерзает,

Лесные тропинки белёсы, местами черны,

Как в сказке волшебной, они убегают

 К опушке, где трели от ветра слышны.

  

За лесом для ветра раздолье,

Шагает он с шумом в полях.

Равнина ‒ для ветра приволье,

 Где он постоянно в бегах.

 О чём вы в раздумье, дубы вековые?

О чём вы грустите, кусты у пруда?

Неужели о том, что здесь ветры степные?

А бродят они здесь во все времена.

  

И это имеет в природе значенье,

Но мысли-то наши совсем о другом:

О вечности жизни, о счастье творенья,

О самом простом и, конечно, земном.

 

Дмитро ТИХОНЕНКО, професор,
лауреат Золотої медалі імені В.В. Докучаєва АН СРСР 1983 р.





Переглядів:  395