ХНАУ ДОКУЧАЄВА
Є на Харківщині ХНАУ Докучаєва
Малесеньке містечко, де своє життя.
Професори тут щирі й доброзичливі
Розказують студентам про їхнє майбуття.
Містечко в зелені згубилося,
Краса, якої нині не знайти
Перехожий, зупинися на хвилинку,
Помилувавшись, далі йди.
І їжачки тут бігають вечірньою порою,
І білочка тут шишку пронесе,
Дубочки шелестять листвою…
Розповісти так хочеться про все.
А хлопчаки тут учаться завзяті,
Дівчатка милі і стрункі.
Біля гуртожитку в багряному заході
Лунають пісні голосні.
На площі клумба у нас є,
Сія квітучою красою.
І Докучаєв, дивлячись у далечінь,
Стоїть в граніті, вкрившися ранковою росою.
Стоять, неначе велетні красиві,
Гуртожитки й навчальні корпуси.
Ялинки голубі їх огорнули –
Ми хочем зберегти їх назавжди.
Ксенія ЄВТУШЕНКО, чергова навч. корпусу № 1
УКРАЇНА
Україно! Рідна Батьківщино!
Шум дерев і шепіт колосків,
Ти для нас завжди одна-єдина,
І в любов безмежну нашу вір.
Славилася завжди ти полями,
Небом щирим, співом солов’їв,
Неосяжними зеленими гаями.
Ми про мужність чули від дідів,
Коли ти, пригнічена віками,
У вогні палала злих боїв,
Все терпіла довгими роками,
Захищала честь від ворогів.
Навіть в ті жахливі роки
Не зламалась, вірила в життя,
Прокладала все нові дороги
В наше з вами мирне майбуття.
Україно! Рідна Батьківщино!
Ти оспівувала біль в своїх піснях,
У віршах Шевченка, Українки,
У легендах, міфах і казках.
Україно! Ти живи і квітни!
Ми від серця поклоняємось тобі,
Бо ми всі твої єдині діти,
Бо єдина ти на всій Землі!
Олена ХОЛОД,
випускниця факультету обліку і фінансів ХНАУ ім. В.В. Докучаєва
НАЗУСТРІЧ 200-РІЧЧЮ ХНАУ
Одне з основних завдань лісівників полягає у максимально можливому використанні самосіву й підросту головних і супутніх лісових порід під час лісовідновлення, у широкому застосуванні садивного матеріалу з поліпшеного, сортового та елітного насіння відомого екотипічного і лісотипологічного походження. Цим утверджуються канони класичного лісівництва, які лісівники вивчають у студентські роки і втілюють упродовж усього трудового життя.
Діброва
Ліси густі, зелені мої мрії,
Бачу вас у сні і наяву,
З вами пов’язані мої надії,
Ви у мені, а я у вас живу.
Ось добре чую, як розмову веде ясен
З віковим дубом (ліс не без проблем),
До них приєднується світлокорий красень,
Союзник їхній – гостролистий клен.
Дуб повідає, як його дід дужий
Гудів в урочищі три сотні літ,
Як повалив його гість осоружний
Безжально, в неврожайний рік.
І пішла від діда слабка порость,
І недужі діти з жолудів,
І слабіє мій елітний голос
Серед хору інших голосів.
Адже я уже третє коліно,
І хоч живу лиш сотню літ,
Усе в мені уже переболіло,
Бо такий мій порослевий вік.
Та все ж маю жолуді у кроні –
В них дідівську силу бережу,
Їх на весь наш ліс буде доволі,
Не собою – ними дорожу.
Та боюся – раптом не діждуся,
Як і дід, дбайливої руки,
Спиляний, ниць тяжко повалюся
І загине рід наш назавжди.
Тож прикрийте, браття, своїм гроном,
Моїх діток – хай собі живуть,
Нехай славу нашої діброви
На могутніх кронах пронесуть.
І здригнулись клен і красень ясен:
Не тривожся – плем’я збережем,
Бач, під нами вже працюють люди – ясно,
Не безслідно ми з життя підем:
Впадуть жолуді золотим намистом
І крилатки ляжуть навкруги,
Вкриємо, мов ковдрою, їх листям –
Виростуть нащадки на віки.
Значить, виживемо – дуб загув завзято,
Бачу, правильно лісівник іде,
Знає, що про нас потрібно дбати,
А державу ліс не підведе.
Олександр АНДРУЩЕНКО,
доцент кафедри лісових культур і меліорацій. 8.02.2016 р.
ЗЕМЛЯ МОЯ
Земля моя, мой край любимый,
Простор полей необозримый,
Лугов, чарующих своею красотой,
И шум лесов всегда неповторимый.
Здесь чернозем буяет сочно,
Хлеба растут на радость всем,
А воздух чист и так привольно
Живет свободный человек.
Где чернозем, там изобилие
Продуктов всяких и вина,
Там мед янтарный и душистый,
А воды чисты, как слеза.
Здесь люди добрые живут,
С душой открытой и могучей,
Они и нас зовут… зовут…
Для приложения энергии кипучей.
Мы вместе дружно к ней пришли
И низко, низко поклонились,
Земле родной и радости земной
За то, что мы с Землёю подружились.
Дмитро ТИХОНЕНКО,
доктор с.-г. наук, професор, академік Української екологічної академії наук (УЕАН), академік Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності (МАНЕБ), лауреат Золотої медалі імені В.В. Докучаєва АН СРСР 1983 р.
Із серії «Отрывки души…»
У каждого из нас так много "Я",
Так много правд и убеждений.
Одно желает только развлечений,
А для другого главное – семья.
Каждое из "Я" считает себя настоящим
И убеждает голосом кричащим.
И сила в том, чтоб сохранить себя
В дебатах с ними и с самим собой.
Секунды...
Вы улетаете, срывая с места жизнь,
С собою забирая тысячи мгновений,
Миллионы слов, десятки поколений,
Даря нам опыт, красоту морщин.
Мой друг, проснись же ото сна,
Ведь жизни нам отведено так мало.
Живёт не тот, в душе кого весна,
А тот, чья жизнь зимой пылала.
Ты упрекаешь меня печалью?
Говоришь, что краски цветные вокруг?
Но посмотри, что случилось с моралью!
Всмотрись в эти лица, мой друг...
Не увидишь ты добрых улыбок,
Не заметишь счастья, любви.
Мир трещит от совершённых ошибок!
Не закрывай же глаза, посмотри!!!
На забытых отцов, матерей,
Равнодушные тени в холодном метро.
На тупых и безлицых детей
Все живут, чтобы жить. Вот и всё...
Красота, нежность и скромность –
Ваше время ушло навсегда.
В безграничную тёмную пропасть
Нас толкает злодейка-судьба.
Так не плачь же, мой друг,
Наливай до краёв.
Мы будем петь о прекрасном
И представим, что солнце вокруг
Ослепляет сиянием ясным.
Володимир КВАСОВ,
студент факультету інженерів землевпорядкування ХНАУ ім. В.В. Докучаєва
ПОЗДНЯЯ ОСЕНЬ
Похолодало… деревья застыли в раздумье,
Листва на земле кое-как улеглась,
И лёгкий мороз, и снежок, что посыпал,
В лесу прошептали: «Зима уж пришла».
По всем пониженьям вода замерзает,
Лесные тропинки белёсы, местами черны,
Как в сказке волшебной, они убегают
К опушке, где трели от ветра слышны.
За лесом для ветра раздолье,
Шагает он с шумом в полях.
Равнина ‒ для ветра приволье,
Где он постоянно в бегах.
О чём вы в раздумье, дубы вековые?
О чём вы грустите, кусты у пруда?
Неужели о том, что здесь ветры степные?
А бродят они здесь во все времена.
И это имеет в природе значенье,
Но мысли-то наши совсем о другом:
О вечности жизни, о счастье творенья,
О самом простом и, конечно, земном.
Дмитро ТИХОНЕНКО, професор,
лауреат Золотої медалі імені В.В. Докучаєва АН СРСР 1983 р.