До 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка

«Літопис шани і любові»:

до 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка

    Двісті років тому з бідної хатини Моринського кріпака вийшла в широкий світ людина, яка давно стала гордістю українського народу, виразником його дум, найзаповітніших мрій, співцем його краси, його любові й болю, журби і горя...

    І допоки житиме під високими зорями слов’янського неба наш народ, доти недосяжно височіти співцеві пророкові сім’ї великої, сім’ї вольної, нової — Тарасові Григоровичу Шевченку.

   Поет створив пантеон героїв: Кобзаря, Наймички, Варнака, гайдамаків, декабристів, Прометея, художника, тому закономірно, що Шевченко являється віхою не лише української, а й світової духовної культури.

   Шевченкове слово будило, кликало, підносило. Твори поета видані стома мовами світу. На знак вшанування поета в Україні та країнах дальнього і ближнього зарубіжжя установлено понад 400 пам’ятників.

    Скульптурні зображення великого Кобзаря і героїв його творів з’являються у 80-х‒90-х роках XIX ст.

    За царизму, коли заборонялося Шевченкове слово і сама згадка про поета, скульптори вдалися до відтворення його образу.

   Перший пам’ятник Т. Шевченку — невелике погруддя поета, було встановлено в 1881 році на півострові Мангишлак, де Тарас Григорович відбував заслання. У 1920 році цей пам’ятник зруйнували басмачі. У 1889 році зведено мармурове погруддя поета роботи В. Беклемішева в Харкові перед жіночою недільною школою Х. Алчевської, він вважався приватним пам’ятником. 1903 року — бронзове погруддя — у Седневі в маєтку Лизогубів, де бував Шевченко. На народні кошти було споруджено пам’ятник Шевченку в м. Ромни — автор Кавалерідзе. За проектами скульптора було споруджено  пам’ятники Шевченка в Полтаві, Сумах.

    До спорудження пам’ятників Шевченка даються непрофесійні митці. В багатьох селах Одеської, Київської, Полтавської, Харківської, Миколаївської, Херсонської, Черкаської областей виростають пам’ятники Кобзареві. Дерев’яні погруддя Кобзаря можна було зустріти навіть у подвір’ях. Пам’ятник за проектом Манізера урочисто було відкрито в Харкові у 1935 році.

 

   На п’єдесталі сірого полірованого граніту височить постать поета-бунтаря. Пальто спадає з його плеча, він стоїть напівобернувшись. На обличчі гнів і задума.

   Навколо нього скульптурні композиції його творів ‒ “Катерини”, “Гайдамаків”, “Варнака”. Позували при створенні постатей артисти театру “Березіль” ‒ А. Бучма, Н. Ужвій, Л. Сердюк, Д. Антонович. Це справді величний пам`ятник Кобзареві. В Києві, пам’ятник Тарасу, гідний самого міста, було відкрито в 1939 році 6 березня. На відкриття пам’ятника зібралось десять тисяч киян. Це було всенародне свято.

    Тарас ‒ величний, непримиренний, мудрий і по-народному простий. На п’єдесталі викарбувані слова:

І мене в сімї великій,

В сімї вольній, новій,

Не забудьте помянути -

Не злим тихим словом.

   Парк став називатись Шевченковим.

   Напроти пам’ятника ‒ університет, де молодий Тарас працював в археологічній комісії. Відтепер і вже назавжди ‒ Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка.

   Ще за життя великого Кобзаря його слава перейшла кордони. Нині пам’ятники поетові споруджені в багатьох країнах світу ‒ в Канаді, США, Аргентині, Бразилії, Австралії, в Західній Європі.

   Із зображенням поета виготовлено пам’ятні медалі, жетони, значки. Перший жетон-медаль виготовлено в 1884 році.

   Зараз випускається золота медаль Лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка в галузі літератури, мистецтва і архітектури. А також бронзові медалі із зображенням поета. Існує п’ять державних музеїв. Найбільший з музеїв ‒ Державний музей в Києві. В центрі Києва знаходиться будинок-музей. Поблизу м. Канева на Чернечій горі, де похований поет ‒ Канівський державний музей, заповідник “Могила Т.Г. Шевченка”. Літературно-меморіальний музей Т.Г. Шевченка с. Шевченковому Звенигородського району, Черкаської області. Крім цього в університетах, школах, ліцеях, гімназіях організовані кімнати-музеї, виставки і кутки, присвячені життю і творчості поета. Існує музей на півострові Мангишлак у Казахстані, в академії мистецтв в Петербурзі в м. Палермо. Поетичне слово, естетика поета-Шевченка відіграли виняткову роль у зародженні розвитку української професіональної музики. До поезії з “Кобзаря” й до образу Шевченка зверталось багато композиторів. О. Рубець написав романс “Думи мої, думи мої”, “Заповіт” ‒ на музику М. Лисенка започаткував великий цикл музичних композицій, над якими композитор працював усе життя.

   М. Лисенко, як ніхто інший з митців, охопив широке коло тем і образів із спадщини поета.

   До творчості поета звертались Мусоргський, Чайковський, Рахманінов,

   Г. Майборода, П. Майборода,А. Кос-Анатольський, О.Білаш та багато-багато інших композиторів.

   В різні роки війни поезія Шевченка піднімала на подвиги воїнів, надихала їх на боротьбу. В спілку письменників надходили листи з фронту (не тільки від українців), де було одне прохання: надіслати “Кобзар”. Було видано шість окремих видань (три українською мовою і три російською мовою) і відправлено на фронт. За роки війни з 1941 по 1945 роки було видано півмільйона примірників.

   Могутній голос радіостанції ім. Т.Г. Шевченка щодня закликав до нещадної боротьби проти ворога. Шевченкове слово будило, кликало, підносило. Воно швидко пішло в народ, одержало там підтримку й цілковите схвалення, бо сам народ заговорив віщим голосом Тараса.

Його слава зростає, шириться по всій Україні, вона перетинає кордони і стає набутком всього людства.

    Т.Г. Шевченко був справді народним поетом. Це відзначили П. Куліш, І. Франко, Леся Українка і М. Коцюбинський.

   Розуміння Шевченка як пророка, а його творчості, як віщого слова, характерне для творів А. Малишка, який написав книгу поезій “Віщий голос”, І. Кочерга ‒ драматичну поему “Пророк”. А. Малишкові належить цикл “Пісня Т. Шевченка” та “Канів”. Зворушливі вірші, в яких по-філософськи узагальнюється титанічна роль Шевченка в історії України, написали М. Рильський, В. Коротич,  Д. Павличко, Ліна Костенко, І. Драч.

   Ще за життя Тараса Шевченка його поезії привертали увагу художників, які змальовували образи Кобзарів, Катерини, гайдамаків, козаків.

   Перші живописні полотна на мотиви творів Шевченка належать М. Башилову (“Наймичка, 1857”) та  Л. Жемчужникову (“Кобзар на шляху”, “Покинута”). Кілька малюнків зробив К. Трутовський ‒ “Кобзар над Дніпром”, відтворює малюнки Шевченка козачком у пана, зустріч малого Тараса з сестрою Катериною, а потім ‒ з сестрою Яриною після заслання.

    Живописні й графічні портрети Тараса Шевченка створюються ще за його життя. Їх автори В. Штернберг, К. Брюллов. Серед численних портретів Т. Шевченка найкращий належить пензлю І. Крамського (1871).

Коли на могилі Т. Шевченка на Чернечій горі, що часом стала називатись Тарасовою, було споруджено хату для відвідувачів, І. Рєпін написав для неї портрет Тараса.

    Шевченко іде світом, іде як світоч  правди і справедливості, добра і людяності, як носій непримиримості до експлуатації, расової дискримінації, бездуховності й бюрократизму, як світлий геній українського народу.

   Велике щастя і велика відповідальність ‒ належати до народу, який дарує світові таких синів, як Тарас Шевченко. Будьмо ж вовіки-віків достойними спадкоємцями всеочищающої, облагороджуючої сили, його мистецтва, його любові і гніву, його буденного  подвигу, його великої мужності громадянина в ім`я Народу, Добра і Правди на Землі!

Шевченко Н.В., головний бібліотекар


   Використана література:

  1. Абліцов В. Шевченко – наш духовний виднокіл // Літературна Україна.   – 2012.  –  6 грудня. – С. 1–4.
  2. Анісов В.Ф. Літопис життя і творчості  Т.Г. Шевченка / В.Ф. Анісов, Є. Середа. – 2-ге вид., доп. – К. : Дніпро, 1976. – 392 с.
  3. Баранов В. Шевченко і ми // Літературна Україна. –  2009. – 21 травня.  –  С. 1–3 ; 28 травня. – С. 3.
  4. Білан А. Він жив у цьому краю //  Українська література. – 2001. – № 2.   – С. 3.
  5. Чуб Д.В. Живий Шевченко : біогр. та літературозн. оповід. для серед. та стар. шк. Віку / Д.В. Чуб. – К. : Веселка, 1994. – 141 с.

Переглядів:  5985